Інтродукція

Бо мед із уст чужої жінки капає і бесіда її масніша від олії

Прип.5:3

Там завжди падає дощ. В тому старому місті, що згубилося десь у горах Дрохеди. Що довше тут живеш, то далі більше душу огортає дух цього пустища, його безкрайність і похмура чарівність. Нинішній день пройшов так, як і проходять його дні. Знову пішов дощ, вода біжить з даху і шарудить по стінах.

Ввечері він надів свій плащ і подався далеко в глиб залитого водою міста, яке його уява наповнювала якимись небезпечними тінями, а дощ періщив йому в лице й у вухах свистів вітер. Там було темно й вогко, в повітрі пахло пивом і дешевою кавою. З приходу на стіні готичним шрифтом напис “… для досягнення моєї мети потрібні високоморальні люди, але водночас здатні на вбивство не осуджуючи.” Полковник Куртц “Апокаліпсис наших днів”.

За одним з столів у вигматаному костюмі сидів грубий Афлінг – недбале поєднання мозків і шлунку. Як істинний житель цього міста він працює багато, але лише задля того, щоб розбагатіти. Всі інтереси подібних йому обертаються навколо комерції, а насамперед вони зайняті, по їх власному ствердженню, тим, що “роблять справи”. В самій глибині майстер пив своє пиво підслуховуючи свіжі провінційні новини: сьогодні застрілився місцевий охоронець порядку. Ця подія навіяла  думку – замкніть мене в шкаралупу горіха і я буду почувати себе володарем безкінечності.

Зайшли дві, підсіли до майстра. Їм було нудно в тому старому місті, на те в кожної була своя причина. Одна належала місцевому міняйлу, та він занадто любив гроші. Другою володів якийсь старий, але він її більше не цікавив. Вони перші почали розмову, напевно про мистецтво, колись одна з них купувала в майстра картину. Кожна з них претендувала на красу: одяг, дорогі черевички, гроші, волосся, свіжі тіла, модні запахи. Пусті багаті особи жіночої статі, котрі грають з вогнем.

У відносинах з жінками майстер шукав не тільки задоволення – для нього це також гра. Впадаючи у відчай від кохання та цноти, як пишуть класики, одного разу дійдеш думки, що для тебе ще залишається розпуста – вона вдало замінює любов, а головне дарує безсмертя. Алкоголь і дівки давали майстру достойне для нього полегшення , бо ця процедура – натуральна, вона не накладає ніяких зобов’язань, це джунглі без майбутнього і без минулого, а головне без обіцянок і без неминучої кари. Місця призначені для неї відокремлені від світу, входячи туди, забудеш свої страхи і надії. Там немає нічого недоступного, це просто довгий сон.

Краплі води на їхніх склянках були дуже схожі на краплі дощу, що сповзаючи по вікні вимальовують всілякі химери. Випита рідина повільно, але якісно вливалася в мозок відкриваючи двері в потойбічні реалії. Замовили знову. Включили якусь музику, людей ставало більше, вони танцювали, ніби хтось вказав, що саме зараз потрібно веселитися. Метання по залі, лиця деяких з них були скорчені в гримаси, які виразно характеризували неминучу пристрасть цієї ночі. Пияки в барі пили якраз для того, щоб сп’яніти – біснувата зграя схожа на тіло багатоголової гідри. Розмова тривала, але здебільшого говорили дівки, постійно підігріваючи себе випивкою. Ставало тепліше. Одна сп’яніла скоріше, розбита пивом вона відійшла. Та, що залишилась поступово опанувала себе. Справляючи волосся небагато розсунула ноги демонструючи трохи більше ніж довге засмагле стегно.

Ніч, дощ, місто, весь світ звузилися до масштабів збудженого простору бару. Минулого не існувало, здавалося майбутнє не настане також, існували тільки два поняття: саме тут і вже…

матриця

Море. Скоріше тільки запах моря. Довга біла споруда, де зазвичай змиваються рештки морської солі з перегрітого тіла. Вона не повинна була прийти сама, але там можливо все.

Вони ніколи не знали одне одного. Вона була істотою середньою між божеством і людиною. Такі, як вона живуть давно й ніколи не старіють, але все-таки вмирають. Перебуваючи в твоєму сні вона краще за всіх розуміє твоє бажання і потреби. Для неї ти присвятиш гарні джерела, адже вода є твоєю справжньою стихією. Щоранку, як тільки вона викупається ти подумки змащуєш її тіло оліями, готуєш для неї гарне вбрання, прикрашаєш її простирадла квітами. Вона, як та Харита, що створює гарний настрій і шанує товариство богів вина, наповнює за столом перші келихи. Для тебе вона навмисне збере своє волосся, демонструючи довгу шию.

Вона ніколи не стане твоєю по справжньому.

Ніч скінчилася. Світло вихопило добре натягнуте полотно: гнилий череп, обвитий гадами з якого проростає білий ірис. Того, що малював не було. Хвилина без повітря стекла разом з холодною водою ріки забираючи рештки сну і приносячи момент, коли жадане і уявне життя стає реальністю. Він виринув.

враження

Велике місто. Леополіє. Дзвінок телефону. Тебе чекають в знайомому кафе, де на дверях емблема Ferrari . Хтось знову читає Самійла Немирича та інших бандитів з галереї почвар.

АПС

Кожен з них є мокрий. З тих хто їздить у жовтому поїзді. Де колись була перша зупинка його маршруту вже ніхто не пам’ятає. Але є такі міста, де тобі обов’язково скажуть коли і де проїде цей поїзд. Прийнято заходити в поїзд обов’язково в останній вагон, бо там тебе чекає твоє місце. Спочатку можна разом з усіма крутити педалі, напевне для того щоб поїзд їхав, а можна, якщо ти дуже мокрий піти шукати вільне місце в першому вагоні аби побачити тих хто біжить по переду поїзда. В середині вагону присутня реальність створена для людей обмежених уявою. Так хоче матриця, яка саме життя мокрих розділила на прогулянки в собі та “очікування жовтого поїзду”.

Майстер став одним із них. Він так довго був з ними що об’єднав мокрих в синдикат, розповідь про який потребує ретельнішої підготовки.

Колись у них було своє місто, далеко в лісі на відстані години пішої ходьби від старого міста сухих. Дорогу по лісі знало тільки декілька аборигенів. Старійшини мокрих вважали їх сталкерами.

Вже на початку існування синдикату серед мокрих з’явилися гобліни, яких вважали наділеними особливими здібностями, а насамперед здатністю спілкуватися з потойбічними силами, заставляючи їх виконувати свою волю. Гобліни були найвищим щаблем соціальної драбини мокрих, вони писали закони, проводили ритуали, розливали алкоголь. Старі гобліни в своїх ритуалах страшно любили всілякі маски і перевтілення в військових…

Основними дійствами були такі, які присвячувалися вогню, як збуднику сили сонця, вони відрізнялися своєю грандіозністю й барвистістю.

Дозволю собі опублікувати короткий репхан з описом ритуалу:

Після настання ночі запалюють великий вогонь, який підтримується до самого сходу сонця. Учасники ритуалу виходять на обрядову сцену в святковому вигляді: розмальовані в білий колір на честь сонця, в руках кожного магічні палички-мамудалочки, оздоблені пір’ями. Рівно опівночі починається магічний танець з підпалюванням паличок, що символізує народження нового світила. Час від часу він переривається для вжиття допінгу. Кульмінаційним моментом є боротьба за вогонь та співання дрохедського гімну. Все дійство закінчується наполегливою увагою до представниць протилежної статі, які попередньо заманені в ліс і сильно розбиті кількістю випитого на волі алкоголю…

Гоблін

Гоблін – американський філософ кінця ХХ століття. Трудовий та філософський шлях розпочав барменом в закладах громадського харчування Нового Йорка. Основна ідея теорії Г. полягала в своєрідному способі досягнення вершини хвилі засобом шлюбу з особою, дохід якої складає 1000000 у.о. Улюблені напої: ранок – “Биче око”; обід – подвійна “Маргарита”; вечір – секс на пляжі. Закінчив життя на яхті своєї дружини після розпиття пляшки коньяку “Луї ХІІІ”. В світову історію попав завдяки низці законопроектів.

Закони Гобліна:

У нас є то, чого нема в інших.

Бармен – еліта пролетарського класу.

Ніколи не напивайся на людях.

Жінки завжди цінили в мужчині вміння багато випити.

Льоду по більше, струю алкоголю по вище й по тонше.

мокрі

Мокрі – соціальна меншість в Дрохеді. За даними дослідників, вони складають від 4 до 17 відсотків від загальної кількості жителів, підрахунки різняться головним чином від визначення та методів підрахунку.

В умовах переслідувань і нетерпимості общини мокрих були невидимі. З заміною їх соціального статусу міняється також і самосвідомість. Поки мокрих переслідували або вважали хворими, вони змушені були переховуватися і це вважалось нормальним. В 90-х ситуація різко змінилася. Гобліни – найбільш радикальна частина стали виступати як представники пригніченої соціальної групи. Така стратегія цілковито себе виправдала.

Дрохеда

Дрохеда – Drochedland

Географічне розташування – знаходиться в східній частині Карпат. Дрохеда одна з самих найменших країн світу, більша частина якої покрита материковим льодом. Територія – 97.3 кв. км. Вільне від льоду узбережжя складає близько 29.1 кв. км. Населення – 6451 чол. (1991 р.). Адміністративний центр – м. Роктаун – Rocktown – 47 (1991 р.). Адміністративний поділ – 3 резервації. Офіційна мова – дрохедський діалект. Грошова одиниця – дрохедська папуга. Національне свято: День проголошення незалежності (святкується останньої неділі квітня).

Дрохеда – республіка. Голова держави – президент, що обирається прямим голосуванням терміном на 4 роки. У випадку тимчасової недієздатності або відсутності президента його замінює віцепрезидент. Орган місцевого самоврядування  – дрохедський ландсрод, в склад якого входять 17 гоблінів, які обираються з числа аборигенів.

записки Діани

Вільний переклад щоденника А. Свірідової зроблений Майстром (публікується в скороченому вигляді)

Життя склалося. Від цієї думки блаженно приємно та тривожно…

Являючись далеко не дамою пентаклів періодично відчуваю сильний голод за блюдом під назвою “романтик – пелінгас”. До того ж дуже хочеться зрозуміти для кого купується наступний костюм, фарбуються нігті та малюються чутливі уста. Існує, напевно, якесь фізіологічне пояснення жіночим метаморфозам: наприклад, викид гормонів ніби весною чи осінню, або в менструальному циклі. Та чи варто інкримінувати маленьким беззахисним гормонам свою відразливу поведінку? Але однаково, незалежно від пори року, настрій та бажання, полювання в людських джунглях триває.

Полювання на домашніх тварин. “Давайте дружити сім’ями” і невидиме полювання починається…

Полювання на хижаків. Прокидаюся зранку зла, як Мегера: не виспалася, в ночі нічого не відбулося, і вчора нічого не відбулося, і вже три дні нічого не відбувається. Тішуся кавою, добрим відображенням в дзеркалі та слабими надіями на вечір. Виходжу в джунглі. Всередині все ниє і душить, тіло виділяє різкий запах незадовільненності. Хижаки чують його за кілометри. Я бачу як вони причаїлись перед стрибком… Хижак хоче мене на вечерю – я хочу позбутися за його рахунок комплексів. Коли все закінчується я спішу до дому змити все ж таки виділений адреналін та розслабитися в своєму лігві.

Полювання на екзотичних тварин. В офісній суєті і буденності буднів трапляються дивовижні явища взаємопритягань. Істоти не помітні, сірі. Не схожі ні на що, постійно ховаються в преріях, деколи видають тонкі пронизливі звуки схожі на послання далеких галактик. І коли моя внутрішня друкарська машинка переповнюється цими призовами, я кидаюся відкривати невидане й цнотливе створіння… Головне – не захопитися, тварина настільки піддатлива, що сама дається в руки. Я контролюю ситуацію. Повільно накалюючи спіраль відносин. Коли мені відомо все, і я зігрілася теплом первісного вогню – йду і виключаю світло.

Полювання на віртуальних тварин. Сни деколи стають єдиною реальністю і не тільки моєю, але ще й чиєюсь ще. Цей хтось щоденно ходить поруч, розмовляє, посміхається, а в ночі підступно вривається в мій сон з хтивими намірами. І я віддаюся – легко, без бою, без АЛЕ. Секс у сні до крайності емоційний і кристально чистий. Сценарії та декорації неймовірні, які тільки може подарувати фантазія.

Полювання на монстрів. Я не прихильниця екстремальних видів спорту, тому полювання на монстрів жорстока необхідність. Гра на виживання. Найцікавіше переманити монстра на свою сторону та отримати надійний захист від чужих домагань. Такий собі гоблін біля мізинця лівої руки. Зробивши це, можна вважати, що школа виживання в людських джунглях закінчена і більше ніхто для тебе не страшний окрім…

Просто полювання. Коли живеш з однією людиною достатньо довго. То перестаєш розуміти хто перед тобою, як би не помилитися і завчасно впізнати маску. Тому я про всяк випадок купляю новий костюм, фарбую нігті та малюю чутливі уста. На полюванні треба бути озброєною.

Захисти мене від того, чого я бажаю.

 

Переглядів: (87)