Концтабір НКВД № 22 знаходився в місті Старий Самбір (Львівська область, Україна) в 1944-1945 роках. Концентраційний табір був розміщений в приміщеннях колишніх казарм угорської армії, територія села Созань, поблизу Старого Самбора.
13 листопада 1944 року Військова рада 4 українського фронту видала постанову за №0036. В якій говорилося про те, що починаючи з 14 листопада на території проживання угорського та німецького населення Закарпаття управляючі населеними пунктами мають оповістити населення про мобілізацію чоловічого населення від 17 до 55 років на триденні «маленькі роботи».
Всього за 4 дні в Сваляві в приміщеннях колишніх казарм угорської армії військова адміністрація створила концентраційний табір, який разом з 6-ма іншими концтаборами став ще одним із цілої системи концтаборів. Центральним серед згаданих був концтабір НКВД № 22 в Старому Самборі.
18 листопада 1944 року підрозділи НКВД почали конвоювати перші колони угорських та німецьких чоловіків в Свалявський концтабір. Затриманих, а неофіційно – інтернованих, під конвоєм пішим порядком вели по дорозі Свалява – Старий Самбір.
Радянське військове керівництво ігнорувало раніше об’явлений захід «три денні маленькі роботи» і перекваліфікувало статус мобілізованого на ці роботи угорського та німецького цивільного населення в військовополонених. Згідно поверхневих статистичних даних війська НКВД забрали на ці примусові роботи більше 40 тисяч угорських та німецьких чоловіків, більше половини яких загинули в таборах НКВД.
Ці дії радянського військового керівництва були спричинені гнівом і помстою за великі втрати радянської армії під час взяття Закарпаття. Радянська армія три місяці не могла пробити три лінії оборони угорських військ в Карпатах, серед яких головною була лінія оборони АРПАДА, і лише ціною великих втрат, по офіційних даних було вбито 10060, поранено 41387 і пропало безвісті 1806 солдат.
Про ці противоправні каральні події проти мирного угорського населення було заборонено говорити і писати на протязі 50 років. Тільки на початку 90-х років цю трагедію почали вивчати дослідники, однак і тоді деякі свідки цих подій боялися свідчити. Більшість могил жертв і на сьогоднішній день не відомі, в таборах не вівся облік загиблих, в архівах цих даних не має.
Спогади людей котрі пережили жах концтаборів НКВД, а також знайдені на сьогоднішній день документи впевнено доказують що радянська армія, НКВД і СМЕРШ взагалі не рахувалося з положеннями Женевської і Гаагської конвенцій про статус військовополонених і цивільного населення на окупованих територіях. Своїми каральними діями Радянський союз вчинив військовий злочин проти угорського та німецького населення Закарпаття.
Арешт мирного угорського та німецького чоловічого населення не був викликаний військовим станом тому, що всіх чоловіків які були придатні для несення військової служби, вже до цього було призвано до лав угорської армії. Причому угорське населення Закарпаття не виступало проти радянської армії відкрито чи скрито. Арешт і вигнання мирного чоловічого угорського та німецького населення Закарпаття були викликані страхом радянської влади перед загальним національним повстанням проти окупаційної влади, а також бажанням нейтралізувати більшість населення краю при голосуванні за відчуження Закарпаття від Угорщини.
Із Закарпаття на протязі листопада 1944 по січень 1945 року було зігнано в концтабори більше 40 тисяч чоловіків – 90 % яких були угорцями. Із них більше 20 тисяч батьків, чоловіків, братів і синів вже ніколи не повернулися до своїх жінок, наречених, сестер та рідних.
Із спогадів бувших в’язнів концтабору Старого Самбора. (Матеріал друкується без виправлень)
Нодь Андраш (с. Петрово, Берегово)
Коли ми прийшли до табору, там було так багато людей , як сірники у сірниковій коробці. Нас там тримали два тижні, і тільки один раз дали їсти. Це була вода де плавали дві горошини, які були зварені на овечому салі. Ця зупа страшно смерділа, но ми і це їли бо було дуже голодні. Ті хто був привередливий і їсти це не могли масово вмирали від голоду. Тут в таборі нас почали сортувати і ми всі з Петрова попали разом в одну команду. Через тиждень привели нас на вокзал і загрузили нас в товарні вагони…
Майороші Бело, (Ужгород)
Після трьох місяців перебування в Сваляві, слабих відправляли в Старий Самбор залізницею, а остальних пішком гнали зі Сваляви через Перечін, Ужокский перевал в Старий Самбор, де нас помістили в розбомблені приміщення. Хто все це пережив і в них ще було трохи життя, грузили в вагони. Мене погрузили в вагон в перший день паски 1945 року і я так попав в Пермь.
Чаплар Янош, Хубер Янош (Берегово)
З Берегова гнали нас в Старий Самбор, через Сваляву. Оба зразу же попали в табірний лазарет повністю обезсилені. 5 місяців оба боролись за життя. Чаплар Янош пережив а Хубер Янош помер 25 лютого 1945 року від голоду. Кожен день бачив дуже багато смертей, які попадали в братські могили. Якщо би дожив до наших днів міг би показати ці братські могили, куди скидали трупи тисячі померших.
Арі Йожеф ( Петрово, селянин )
Берегово – Свалява – Скотарське – Старий Самбор. В Старий Самбор попав в лютому 1945 року. Був свідком як підводами возили трупи померлих в’язнів і скидали їх в великі ями. Тільки навесні закидали ці ями землею. Ні яких позначень на могилах не ставили. Ніякого обліку не велося.
Шош Андраш (Мукачево)
Після півмісяця жаху в Старому Самборі, нас отсортували і повели на станцію. Погрузили нас в вагони, як оселедців. Місце хватало тільки для спання боком, прижавшись один до одного. Туалетом була пробита діра в підлозі вагона. Була така тіснота, що на цій дюрі теж хтось лежав. Їхали майже півтора місяці до Донецька. Було дуже холодно. Стінки вагона обмерзали. Майже не давали їсти і пити. Померлих викидали на стоянках. Коли приїхали, повели в баню. Ми так хотіли пити, що в один момент випили всю воду в бочці, яка була приготована для миття. Добре що попався добрий банщик і наляв нам нову воду….
Нодь Ласло (Вишково, вчитель)
В 1944 році 27 листопада почали рух інтерновані у Сваляву, потім був табір в Стрию і звідки вони через три дня прийшли до Старого Самбора. По спогадах через табір протікав потічок, воду якого в’язні пили і в водах якого і умивались. Потім в таборі почався черевний тиф, но вони встигли 27 грудня 1944 року покинути заражений концтабір і попали в російський Нів’янськ
Бодзеї Пал ( Сигет, художник )
Маленькі роботи застали його в Виноградові. Після була Свалява, звідки він вже хворим попав в Старий Самбор. Тут він настільки ослаб,що вже не було сил вести щоденник, який він почав вести ще в Сваляві. Помер 15 квітня 1944 року від запалення легень. Так погасло життя художника, яких був близько від вершини мистецтва, но так і не дойшов до неї.
Лесик Петро Гаврилович (Созань)
Мені було 12 років коли бачив як вели голодних, безсилих людей у табір. Вони ледь пересували ноги. Серед них було багато дітей. Табір сильно охоронявся. Нікого не підпускали до табору даже близько. Зимою багато з них повмирало. Їх складували штабелями в розбитих бараках аж до стелі і обливали карболкою. Весною вирили ями і туда їх поскидали. Пам’ятаю випадок літом 1945 року. Ми з хлопцями пасли корів на сконі гори, де зараз стоять вітряки. Зі сторони табору проїхала підвода з солдатами. Тільки вони заїхали за гору, ми побачили, що до нас ідуть два чоловіка, в дуже обірваних одежах. Один з них спитав – куда Ужгород, Мукачево? Я йому показав напрямок і сказав, що то далеко, і треба іти проти течії річки Дністер. Попросили кушать. Ми віддали все, що мали. Но видно вони мене не зрозуміли і не пішли до річки а пішли через гору. Через декілька хвилин почулися постріли звідти. Ми з хлопцями побігли подивитися, що там відбувається. Солдати арештували утікачів, зв’язали їм руки дротом, кинули на підводу і повезли до Старого Самбора. До тепер ті двоє стоять переді мною і до тепер болить моє серце коли про них згадую.
Кравчук Степан (військовий пенсіонер )
При будівництві в 1970 роках на території військової частини № А**** в Старому Самборі Львівської області ангарів для військової техніки, при ритті фундаменту під них, всюди натикалися на людські кості в великих кількостях. Мудрий командир частини приказав кості складувати в дерев’яні ящики і після ми їх переховали. Там де зараз стоїть хрест там вся територія в людських костях.
Старосамбірський приймально-розподільчий концтабір НКВД №22 відносився до головного управління таборів військовополонених і інтернованих осіб. Начальником концтабору був майор Мкервалидзе. В цьому розподільчому таборі здійснювали розподіл і загрузку в товарні вагони в’язнів для відправки їх в інші табори в середині країни… Більшість в’язнів надходили у вкрай виснаженому або хворому стані. В’язень з Ужгорода Юхас Шандор згадує – «Нас привели в концтабір Старого Самбора де вже утримували і цивільних і військовополонених. Разом з ними я працював на ремонті залізничного полотна. Від голоду і від морозів більшість в’язнів розпухли. Багато замерзало прямо під час роботи. Їх прямо на місті прикидали снігом. І це все, що ми могли зробити для них. З 500 в’язнів які було відряджені на ремонт залізничної колії повернулися в табір тільки 350. Решта залишились навічно там. Я сам попав в лазарет по причині сильного обмороження ніг… Ми спали на двоярусних нарах, які були розташовані біля стін. Я спав на нижній полці, де лежало ще 35 чоловік хворих. Всі вони померли від різних причин – черевний тиф, кровавий понос, голодне виснаження і обмороження. Я тільки один чудом видужав і врятувався».
Архівні документи ЦХИДК ( Центр хранения историческо-документальних коллекций) Москва (фонд 425) свідчать про то, що майор Мкервалидзе отримував багато розпоряджень від свого командування. Серед них варто уваги розпорядження майора Мочалова (Совершенно секретно, № 00174) про те, що двом новоприбулим контингентам в’язнів в Старасамбірський табір 20 січня 1945 року присвоїти статус не інтернованих, а затриманих і облік цих в’язнів потрібно вести окремо. Таких в’язнів рахували спочатку інтернованими, згідно наказу 0036, а потів їх почали рахувати як затриманих згідно приказу № 0016 НКВД від 11 січня 1945 року. Інтернованих тримали в відокремленій зоні табору, їм заборонялося контактувати з будь ким, а облік вівся на основі особистих карточок, де відображалось всі пересування інтернованих з табору в табір.
Зі Сваляви в’язнів пішки гнали в Старий Самбір конвоями по 2000-2500 чоловік. Зі Старого Самбора їх відправляли в інші табори Радянського Союзу в товарних вагонах, причому в один вагон запресовували по 80-100 чоловік.
З 6 по 20 січня 1945 року з Старосамбірського концтабора було звільнено 2536 чоловік по причині їх національності – відпустили 674 слов’ян (русинів, словаків, чехів), 13 євреїв; 1378 угорців старше 45 років, 425 угорських інвалідів, 3 комуністів, 39 робітників солекопалень, і 3 чоловіки – спеціалістів хімкомбінату в Великому Бичкові.
Станом на 22 квітня 1945 року постачання Свалявского і Старосамбірського концтаборів майже повністю зупинилось. Не вистарчало вагонів для відправки в’язнів, продуктів харчування та медикаментів для лікування інфекційних хвороб, які бушували в таборах. В своїх службових записках до вищестоящого начальства майор Мочалов доповідав, що в’язні двох таборів зовсім не були забезпечені одягом і взуттям і матеріалом та інструментом для їх ремонту.
Наказ майора Мочалова № 081 від 31 травня 1945 року засвідчує, що в Старосамбірському таборі НКВД № 22 в харчуванні в’язнів часто бували неоправдані перебої. Коли в березні 1945 року комісія НКВД проводила перевірку харчування в’язнів в таборі НКВД № 22, то звернула увагу начальнику табору і його заступнику по господарчій роботі майору Юдаєву на те, що в таборі роздають в’язням набагато меншу кількість харчів ніж положено по нормі.
Військовий юрист 4 Українського фронту, який проводив перевірку харчування в’язнів Старосамбірського концтабору, знову звертає увагу начальника табору на незадовільне їх харчування.
Перевірка відділом постачання НКВД, який проводив 27 травня 1945 року перевірку харчування в’язнів в таборі № 22 виявила, що на протязі з 13 по 23 травня в’язні недоотримали 9936 кг м’яса, 2077 кг жиру, 246 кг цукру, 33638 кг картоплі від норми, тобто недоотримали харчів на 78 %.
За ці антилюдські дії начальника табору майора Гробового і його замісника майора Юдєева, що визивали масові смерті в’язнів від голоду майор Мочалов покарав 10 днями гаупвахти і штрафом в розмірі половини їх місячного окладу. Але в двох випадках покарання було серйозніше. Завідуючого справами капітана Воловенко Андрея Константіновіча військовий трибунал осудив на 7 років позбавлення волі за те, що він систематично конфіскував у в’язнів особисті речі і коштовності. Охоронника табору сержанта Спиридонова Григорія Ніколаєвіча осудили на 2 місяці штрафного батальйону за те, що він вкрав у в’язнів 2 годинники, 2 ковдри, 16 золотих виробів, іноземну валюту тощо.
Накази майора Мочалова та рішення військового трибуналу свідчать про те, що життя ув’язнених в концтаборах НКВД не вартувало і ломаного гроша. По неповних даних в Старосамбірському концтаборі загинуло від голоду, холоду і хвороб біля 3-х тисяч в’язнів переважно угорської національності.
Вічна їм пам’ять.
Історичний матеріал підготували: доктор історичних наук Дупко Дьердь, дослідник історії Штримпл Андрій.
Інформацію для Вікіпедії підготував Леус Юрій. https://uk.wikipedia.org/wiki/Концтабір_НКВС_№22
Переглядів: (3373)
Comments are closed.