Огляд економіки 1941 року. Архівний матеріал

Огляд економіки 1941 р. Промисловість Самбірщини і Турчанщини.

Архівний матеріал газети «Самбірські вісті» №18 від 05.10.1941, сторінка 2.

Промисловість Самбірщини і Турчанщини.

Самбірщина та частинно також Турчанщина мають багато даних до розвою промисловости.

Вже від найдавніших часів через Самбір переходили такі сухопутні комунікаційні шляхи:

1. Самбір —Снятин —Волощина. Цим шляхом перевозили власні вироби, як сукна, оксамити, полотна, львівські домові ножі, коси, серпи та інші господарські знаряддя. На Гуцульщині знова купували худобу, свині, вівці, шкіри з овець, а також і вовну.
2. Другий шлях ішов через Самбір —Ужок на Угорщину. Цим шляхом вивожено воли, дерево, мед, віск, сіль, футра з бобрів, видр та медведів, а знова з Угорщини – спроваджували вина, південні овочі і коріння. З уваги на це в Самборі була митна станиця для контролі. Тут був також головний вклад угорських вин. Шлях цей не був дуже певний тому, що в горах було багато розбійників, які часто нападали на купецькі каравани.

Щоб познайомитися ближче з промисловістю Самбірщини і Турчанщини, треба згадати в першій мірі про їхні земні багатства.

1. На лінії Ужок, Лопушна, Манастирець, Сприня, Звір, Воля Коблянська, Стрільбичі, Стара Сіль, Стара Ропа, Сушиця Велика, Головецько, Грозьова, Мшанець, Галівка знаходяться поклади сільних джерел, скальний олій, віск земний, мінеральні джерела, які ще дотепер не використані.
2. Біля границі Карпатської України, Словаччини та на Бойківщині тягнуться ліси соснові, смерекові, ялицеві, а де-не-де є також букові дерева. В самій Самбірщині маємо сосни, смереки, ялиці, вільху, осику, черемху та ліщину (ліщи на головно коло Кульчиць Шлях.). Ліси дубові стрічаємо біля Корналович.
3. Зі світу звіринного є в нас дика свиня (в долах і горах), лис, куна домова і лісна, тхір, борсук, видра, хомик, заяць, лисичка, горностаї, серна, рогач і олень. Останні три під охороною закону.
4. Земля Самбірщини понад Дністром покрита глинкою т. зв. лєс, яка надається під управу пшениці, буряка цукрового, жита і всіх можливих промислових рослин. І нші частини самбірського Підкарпаття покриті частинно пісковиком, глинкою жовтою та чорноземом. На Бойківщині по більшій части сіють овес, жито, менше пшениці, лен, коноплі, садять бараболі, буряки і т. ін.
5. Торфовиська лугові волокнисті тягнуться від лінії Чайкович —Білина Велика до Тершакович (довж. 14 км.).
6. Рибальство. Пструг живе в холодній камінистій воді (Бистриця коло Сільця), коропи бувають у Дністрі від Гордині, в усті Стривігора, в Бистриці і Тисьмениці. У річці Болозівці бувають часом угори. Самбір мав перед польсько-німецькою війною 6 ревірів рибних, які належали до Т-ва Спортово- Рибацького в Самборі (2 ревіри над Дністром, 2 на ріці Стривігор, 1 на Бистриці і 1 ревір на Болозівці).
7. В околицях Лінини Великої і Малої, Терла, Сушиці Великої і Білича сіяли льон. В Сушиці Великій його сушили, а в Терлі терли. В цих околицях, а найбільше в Старому Самборі розвивався домашній ткацький промисл уже від давніх часів (від XIV в.).
8. Літниськові місця маємо вздовж лінії Хирів—Сянки, околиці Підбужа —Сприні. Промисловість у Самбірщині назагал слабо розвинена, бо околиці переважно рільничі, крім де яких нафтових шахт (в околицях Стрільбич, Стара Сіль, Звір, Сприня). Найбільше розвинений промисл молочарський і млинарський. До польсько-німецької війни було 12 млинів водних і 10 парових. Перед світовою війною був сильно розвинений горілчаний промисл з великою продукцією бараболі. За Польщі було тільки 6 гуралень (Надиби, Глибока, Райтаревичі, Білинка, Воютичі і Угерці). Вже від давніх літ з Самбірщини вивожено жито, овес, ячмінь і пшеницю, худобу рогату, дріб, яйці, а в меншій кількості також клоччя. Біля Біскович відкрито дарнову руду заліза, якої видобування започатковано за часів Польщі. Процентовість заліза доходить до 30 проц. Ре. (Дальше буде).
   

   ---

Промисловість Самбірщини і Турчанщини (Продовження)

Самбірщина та Турчанщина колись під оглядом домашнього промислу стояли дуже високо. І так: Промисл мандрівний, як олійники, дротарі був в окол. Бойківщини.

В Недільній виробляли вози без заліза (окуття).

В Топільниці виробляли візки (фаетони), а ковальством займався славний тоді коваль Дуб Микола. Тут процвітало столярство, теслярство, токарство, тапіцерство (як оповідають, діти з цих околиць виказували великі здібності до деревляних виробів та до рисунків. Виробляли сукна на сіраки.

В околицях Тур‘я вивозили будівельне каміння (1893). В околицях Недільної і Тур‘я показуються джерела залізної сірчаної води. В околицях Лібухови, Волошинова, Тихої і Нанчілка ще до тепер виробляють гонти, однак цей промисл все підупадає з причини вирубування лісів.

Домашній виріб солом’яних капелюхів (т. зв. кресань) з житньої соломи був ще перед 50 ро ками в Біличі Долішнім. Їх закуповували села Росохи, Лаврів, Лінина Велика і Мала, Терло і Смереччина.

В Старій Солі і в Старій Ропі процвітав колись високо гончарський промисл. Було (тому 50 літ) колись понад 40 гончарів, які виробляли горшки, глечики на квітки, та взагалі домашню посуду.

Нині е ще одна піч гончарська, яка виробляє горшки, миски, глечики на квітки і ш., але не зовсім доброї якости і тому помало починає і цей промисл загибати. Збут за б. Польщі був у руках жидівських. Тут виробляють ще і сьогодні файки глиняні, до яких окуття доставляли перед війною жиди. Рівно ж масово виробляють глиняні випалені забавки, як: коники, ляльки, свистала, які збувають самі по відпустах (Кальварія коло Ніжанкович), та вивозять в дальші сторони, за Перемишль. Крім цього випалювано також ба гатодахівок та кафлі до печей.

Старий замок в Ляшках Мурованих покритий саме дахівкою зі Старої Солі. Тамтешні поляки старалися заложити гончарську школу, однак гончарі запротестували, бо думали, що їм відбереться через те хліб. Також хотіли віднови ти промисл кафлярський, та навіть післали одного майстра, Трупкевича Осипа, на курс до Коломиї, який по скінченні того курсу мав зачати вести кафлярню. Однак він, як оповідають, зі заздрости за своє мистецтво цього не зробив, та в коротці помер і тому, що вже не було нікого більше, хто б ро зумівся був на кафлярстві, цей промисл упав (кафлярство вже було в XVIII віці).
Стара Сіль славна була колись з копальні солі (вже від XIV стол.), яку розвожено звідціля в далекі сторони, на Перемишль, Львів, Кросно—Ясло, а також і на Угорщину. В 1853 р. австрійський уряд заборонив виробляти сіль в Старій Солі. Оповідають, що один урядник зі злоби на місто, яке мало його усунути з посади налляв нафти до джерела солянки й сказав, що до солі дісталася ропа. Через це замкнули солеварню, а все урядження перенесли до Ляцька коло Добромиля. Однак не зважаючи на це багато людей в останніх роках брали сільну ропу, виварювали її та продавали по тайки цю сіль в дооколичних сторонах, і тільки 1936 р., як надобре забетоновано цю криницю солеварні. Тут процвітало колись також високо боднарство, бо робили т. зв. солянки (коновки), які ще і тепер виробляють, та кошики і цебри. Також сильно розвивалося ткацтво. Варстатів ремісничих ще нині начисляється около 51, в яких працює около 77 осіб.

В Старій Солі в послідніх часах відкрито сірчані джерела, які можуть бути колись використані при проекті будови солянкових лазничок. В 1933 р. молочарня Хирів заложила в Старій Солі станицю сметанкову, яка добре була розвинулася.

Садівництво має, тут сприяючі околиці і овочів є досить багато, однак майже всі овочі збувають приватно через жидів. Колись було багато ставів, а перед польсько – німецькою війною було їх лише 6. Вони належали до Спілки Рибацької. Тут був колись до машній кошикарський промисл. Виробляли кошики, кобілки і рогожки з коріння дерев.

Головним центром ткачів був Старий Самбір, де начислювано до 1000 (одна тисяча) ткачів в XIX віці. Виробляли тут всякого рода полотна, дреліхи, була тут та кожфарбарня полотна. Тут було рівно ж багато кушнірів, а деякі з них на цілу зиму вибиралися в гори, турчанського повіту, та робили по хатах кожухи, або латали старі.

В Стрільбичах видобувають нафту вже від 1873 р. При видобуванні нафти є занятих тутешніх селян около 3 проц. В Коблі Старім виробляли колись щітки під проводом давнього вчителя. (Дальше буде).

Переглядів: (437)