Серпневий путч 1991 року

Серпневий путч 1991 року: як Україна використала шанс на Незалежність. Новітня історія.

Три дні серпневого путчу 1991 року стали останньою спробою законсервувати Радянський Союз у тому вигляді, в якому він існував майже 70 років. Організований нашвидкуруч «Державний комітет з надзвичайного стану» (ГКЧП – російська абревіатура) не лише не зміг усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова, проте і пришвидшив розпад Cоюзу. Тодішні республіки, серед них і Україна, не підтримали переворот та використали його як можливість позбутись домінування Москви. Історики називають це першим невтраченим шансом українців здобути Незалежність.

Економічна і політична криза кінця 1980-х років поставила суспільно-політичне питання про необхідність реорганізації Радянського Союзу. 3 грудня 1990 року Верховна Рада СРСР підтримала концепцію запропонованого Президентом СРСР Михайлом Горбачовим проекту Союзного Договору і передав його для обговорення на IV З’їзді народних депутатів СРСР, який 24 грудня поіменним голосуванням делегатів постановив вважати необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою забезпечуватися права і свободи людини будь-якої національності. Того ж дня з’їздом було прийнято постанову з питання про проведення всесоюзного референдуму про збереження оновленого Союзу як федерації рівноправних суверенних Радянських Соціалістичних Республік.

Всесоюзний референдум про збереження СРСР відбувся 17 березня 1991 року і на ньому більшість громадян, виключаючи населення шести республік (Литва, Естонія, Латвія, Грузія, Молдавія, Вірменія), проголосували за збереження та оновлення СРСР. Остаточна редакція «Договору про Союз суверенних держав» була опублікована в газеті «Правда» 15 серпня 1991 року. Його піписання намічалось на 20 серпня, причому з цієї ж дати таким, що втратив силу, мав вважатися Договір про утворення СРСР 1922 року.

З метою недопущення підписання нового Союзного договору 18 серпня 1991 року у Москві був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП) на чолі із віце-президентом СРСР Геннадієм Янаєвим, до складу якого увійшли прем’єр-міністр СРСР, міністри оборони і внутрішніх справ, голова КДБ та ряд інших. Наступного дня в урядовій резиденції у Форосі (Крим), де на той час він перебував у відпустці, було взято під домашній арешт Михайла Горбачова.

Вранці 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем’єр Костянтин Масик, «Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям», яку очолив державний міністр УРСР з питань оборони, національної безпеки та надзвичайних ситуацій Євген Марчук. В ній жодним чином не йшлося про неконституційність ГКЧП, навпаки — вказувалося про необхідність наведення дисципліни, посилену охорону режимних об’єктів, а також посилений контроль за діяльністю ЗМІ та використанням копіювальної техніки. Партійні функціонери ЦК КПУ повністю підтримали путчистів, а масові видання «Радянська Україна», «Робітнича газета», «Сільські вісті», «Правда Украины» три дні друкували матеріали ГКЧП у повному обсязі.

Основною силою, що виступила проти путчистів було кервництво Росії. Першого ж дня перевороту президент Борис Єльцин закликав громадян до опору; до будинку Верховної ради РРФСР почали прибувати москвичі, почалось будівництво барикад, на сторону законного уряду перейшла частина військових з бойовою технікою. Начальником штабу оборони Білого дому був член московького Руху український дисидент Григорій Куценко. В Україні заколотників однозначно засудили політики та партії з націонал-демократичного та націоналістичного таборів: НРУ, УРП, Союз українського студентства, «Меморіал», Товариство Лева, СНУМ. Донецькі шахтарі теж постановили не визнавати розпорядження ГКЧП, оголосили про безстроковий політичний страйк, вимагаючи заборони КПРС та Компартії України.

Вночі 20 серпня, у Москві відбулось перше зіткнення між армією і захисниками Білого дому — під час блокування колони БМП, яка рухалася містом, загинуло троє захисників Будинку Рад. Однак штурмувати будинок парламенту путчисти не наважилися, і 21 серпня міністр оборони СРСР Дмитро Язов віддав наказ вивести з Москви всі частини в місця постійної дислокації і зняти блокаду Білого Дому, а о 17-00 Янаєв підписав указ, в якому ГКЧП оголошувався розпущеним, а всі його рішення недійсними. У ніч на 22 серпня до Москви повернувся Михайло Горбачов. Того ж дня члени розпущеного ГКЧП та особи, які їм активно сприяли, були заарештовані.

24 серпня Михайло Горбачов розповсюдив заяву, якою засудив участь керівних органів компартії в державному перевороті, запропонував ЦК КПРС саморозпуститись та склав з себе повноваження Генерального секретаря ЦК КПРС. Цього ж дня Борис Єльцин видав указ про припинення діяльності компартії РРФСР. Символом остаточного краху перевороту став демонтаж пам’ятника Феліксу Дзержинському біля будівлі КДБ.

Слідство у справі ГКЧП тривало до 14 січня 1992 року, а судовий процес тривав з 14 квітня 1993 року по 6 травня 1994 року. На всіх 15 підсудних була поширена амністія, а незгідний з цим рішенням генерал армії В. І. Варенников був виправданий 11 серпня 1994 року за відсутністю складу злочину.