Другий етап Хирівської битви

Другий етап Хирівської битви: мітельшпіль сторін. Карта-схема, фото 1914 рік

З 22 жовтня 1914 року розпочинається другий етап Хирівської битви. Генерал Брусилов завершив перегрупування своїх військ і вирішив перейти у широкий наступ на правому березі Дністра.

Цілком раціональне рішення відносно геометрії, однак його важко було виконати військам з точки зору географії, особливо на крайньому лівому фланзі, де наступати доводилося по долині Стрия прямо в Лісисті Карпати. Окрім цього, у верхів’ях Бистриці наступ дуже сповільнювався гірським характером місцевості.

Стаття містить інформацію, яка висвітлює хід військової кампанії, що ввійшла в історію під назвою Хирівська битва. Зібраний матеріал пояснює картину воєнних дій, які розгорталися на території сучасних Старосамбірського, Мостиського та Дрогобицького районів у часи Першої світової війни в жовтні 1914 року. Дізнайтеся більше про початок Хирівської битви у матеріалі: Хирівська битва – важливий етап Другої Галицької Битви, масштабного протистояння армій у Першій світовій війні

Австрійське командування в цілому розуміло, що перемогти у цьому бою майже не має шансів. Надія була на відволікання уваги російських військ новим обходом. Дві дивізії Пфланцер-Балтіна повинні були з верхів’їв Пруту висунутися до Надвірної, а звідти почати наступ на Долину і Стрий.

Виступити проти росіян належало 3-й і 4-й австро-угорським арміям, які розпочали наступ в районі Перемишля. 24 – 26 жовтня 11-й артилерійський корпус розпочав атаку в районі Мшанця і північніше. Результати наступу були мінімальні, а втрати були значні. Жодна російська дивізія з 28-го, 29-го і 12-го корпусів не була перекинута на допомогу 24-му корпусу.

Одночасно 4-а австро-угорська армія намагалася вибити росіян з плацдармів біля польських міст Радимно і Лезахова. Але вона зіткнулася з великими силами росіян, які за наказом Радко-Дмитрієва намагалися ці плацдарми розширити. У Лезахова і Нелепковіце перемогу здобули росіяни, а під Радимно успішніше діяли австрійці, яким вдалося ліквідувати два російських плацдарми на північ від міста, але для цього довелося залучити аж п’ять дивізій, що полегшило росіянам розпочати новий наступ поблизу гирла Сяну.

22 жовтня 24-й корпус починає тіснити противника; на його лівому фланзі 34-а дивізія минула Уріж і вийшла до Підбуж, де мала бій з 38-ю гренадерською дивізією. Найбільшого успіху досягає Дністровський загін, якому в цей день вдається назад зайняти місто Стрий. Одночасно інша частина корпусу Гофмана відступила від Дрогобича на південний схід до основних сил. Внаслідок чого у росіян виникла можливість зайти в тил австрійському угрупованню через район Орів – Борислав. Вартувало було зайняти Синевудско та оточити Гоффмана, або змусити його відступати на південь, пропускаючи армію Білого царя до перевалів Бескид і Верецький. Однак, ця можливість не була використана. 12-я кавалерійська дивізія генерала А. Каледіна, яка перебувала в цей день біля Кропивника в долині Стрия, повернула на захід (на Турку), замість маневру на південний схід (на Сіневудко або Сколе).

23 жовтня головною подією був бій за Стрий, який австрійці змогли взяти вдруге. Однак з прибуттям в Дністровський загін частин 78-ї дивізії до вечора росіяни виправили становище і австрійці були відтіснені до гір в район села Жулин. Підрозділи 24-го корпусу розпочали переслідування противника. 34-а дивізія рухалася до Турки, 4-а стройова бригада почала наступ на Гірський Лужок, кіннота Каледіна досягла Свидника.

Але вже до вечора цього дня у фельдмаршала австро-угорської армії барона Едуарда фон Бем-Ермолі назрів план контрманевру. Всі сили 4-го артилерійського корпусу він вирішив зібрати довкола міста Турка та посилити їх підрозділами 17-ї тилової штабної бригади. А розрив фронту, що утворився південніше Старого Самбора прикрити кавалерією і двома бригадами ополченців з ландштурму.

Наступного дня, 24 жовтня 1914 року 24-й корпусу росіян завдав великих втрат 4-му артилерійському корпусу (захоплені три австрійські батареї). Уже до вечора 24 жовтня ліве крило 24-го корпусу вийшло на лінію Лужок-Гірський (Верхній Лужок) – Ісаї. Але їх противник зумів вийти з під удару. 38-а гренадерська дивізія вже підійшла до Турки, туди ж почала відходити 31-а піхотна дивізія австрійців, відірвавшись від 4-ї стройової бригади росіян за рахунок відходу на лівий берег Дністра. 12-й АК розтягнув фронт на 5 км на південь від Старого Самбора до села Бусовисько, щоб не дати 48-й дивізії перейти Дністер вище міста.

У цей час Корпус Гофмана опинився у повній ізоляції, його правий фланг був атакований російською кавалерією у Вуличне, що загрожувало виходом росіян в долину Стрия, також російська кавалерія з’явилася південніше Болехова, що загрожувало тилам Гофмана біля с. Вишків. Тому Гофман в ніч на 25 жовтня вирішив відходити в гори, обравши в якості наступного рубежу оборони місто Сколе. На цій ділянці фронту почалася маневрова боротьба у горах, яка тривала до початку листопада.

Впродовж наступних днів лівий фланг 24-го корпусу повинен був розвивати наступ на лінію Тисовиця – Турка, щоб охопити правий фланг 2-ї австро-угорської армії. При цьому російська піхота 24-го корпусу наступала тільки на північну половину фронту, південніше діяли лише дві кавалерійські дивізії під командою кадрового військового генерала Каледіна, долучені до 24-го корпусу. Через долину Стрия вони повинні були вийти до гірського міста Турки, звідки могли зробити рейд в Угорщину через перевал Ужок або в долину Сяну та вдарити у тил 2-й австро-угорській армії.

Однак, росіянам не поталанило, з Угорщини залізницею, яка проходить через Ужоцький перевал, прибула бригада ландштурму (ополченців) і декілька маршових батальйонів, з півночі підійшла 31-а піхотна дивізія. В результаті чого долину Стрия було зачинено наглухо. Обхід мадярських позицій з півночі не вдався і кіннота генерала Каледіна зупинилася. Повідомлення шпигунів про появу великих сил противника біля Турки у штабі 24-го корпусу і штабі 8-ї армії російські командири проігнорували наказавши продовжувати наступ піхоти. Четверта стройова бригада перейшла Дністер у селі Верхній Лужок, трохи південніше до Дністра вийшла 34-а дивізія. 31-а дивізія йшла з Дрогобича в цьому самому районі. Російські війська самі лізли в мішок, але їх потрібно було зупинити. Для цього австро-угорським командуванням з резервів 3-ї армії були спрямовані 12 батальйонів.

Незважаючи на підхід резервів противника з ранку 26 жовтня росіяни продовжили наступ та почали обхід флангу австріяків, а дві додаткові дивізії наближалися до села Головецько. Однак, 27 жовтня на висотах біля села (г. Магура) австрійцям вдалося зупинити наступ росіян, витративши останні резерви. Але цього ж дня з боку Турки просунувся вперед 4-й артилерійський корпус, чим відтіснив кінноту Каледіна на північний захід. За рахунок цього у австрійців з’явилася можливість перейти в новий наступ.

Зауважимо, що австрійці встигали перегруповували свої армії пішим ходом, використовуючи пасивність  Брусилова, який не нарощував силу удару, хоча в його розпорядженні було достатньо сил (особливо кінноти) для швидкого перекидання її на південний фланг.

Остання фаза Хирівської битви розпочалася 28 жовтня 1914 року, коли війська Бем-Єрмолі перейшли в наступ на південь від Старого Самбора. У перший день настання австрійці небагато просунулися вперед потіснивши росіян уздовж Дністра до с.Млини і на висоти у Гірському Лужку (с. Верхній Лужок). Але переломним став наступний день, коли австрійська 31-а піхотна дивізія за підтримки 1-ї та 17-ї штурмових бригад  збила кінноту генерала Каледіна з висот на північ від села Ісаї і змусила її відходити через гори до верхів’їв Бистриці. І хоча успіху в австрійців майже не було, вночі на 30 жовтня була змушена почати відхід 34-а російська дивізія, яку противник обійшов з флангу.

30 жовтня між с. Млини (польське село на Закерзонні, гміна Радимно,  Підкарпатського воєводства.) та Старим Самбором австрійці продовжували безуспішно атакувати. У цей момент увесь 4-й артилерійський корпус впевнено просувався на північний схід без відчутного опору з боку російських підрозділів та охоплював фланг 4-ї бригади ворога. Вже 31 жовтня російські війська відійшли на правий берег Дністра на усіх ділянках вище Старого Самбора. А на наступний день австрійці не зустрічаючи опору змогли нарешті перейти Дністер в районі Верхнього Лужка.

Тим часом російські частини встигли перегрупуватися, перемістивши 34-ю дивізію і 4-ту стрілецьку бригаду до Підбужа проти 4-го артилерійського корпусу австро-угорських військ.

Бої 2 листопада не принесли австрійцям ніяких результатів, тому в рамках загального відходу з Середньої Галичини генерал Бем-Єрмолі був змушений відвести правий фланг своєї армії на лінію Турка – Старий Самбір. Вранці 4 листопада російські війська з’явилися перед новою позицією австрійців і знову її атакували. На цей раз росіяни не прагнули зробити обхід позицій противника, хоча це можна було зробити на південь від Турки, вони просто хотіли знищити противника грубою силою, але часу не вистачило.

До речі, в районі Турки австрійці утримували свої позиції навіть після відходу 2-ї армії. Ці позиції дозволяли контролювати і шлях до перевалу Ужок, і долину Стрия, і верхів’я Сяну. Тому віддавати їх без крайньої потреби було неприпустимо, тим більше що Корпус Гофмана відходив до перевалів приблизно до 9 листопада.

Російські війська зупинилися перед Туркою і намагалися атакувати силами 34-ї дивізії. Але ці удари були не рішучими, зважаючи на те, що австрійці відбивали атаки ворога силою близькою до 30 батальйонів. Цими силами наступ росіян було зупинено, і бої під Туркою в умовах  передчасної зими тривали до 10 листопада, включно до початку нового наступу в Карпати 8-ї армії генерала Брусилова, в ході Бескидської битви.

З початку 2-го етапу боїв на Сяні та під Хировом основною ділянкою для росіян став район від гирла Сяну до Нісько. Тут планувався перехід у наступ 9-ї армії. На світанку 23 жовтня австрійці атакували плацдарм у Нісько, але це були, скоріше, демонстративні дії. Однак, 25 жовтня сторони зменшили активність. Австрійці – через нестачу сил; росіяни – через тривалу підготовку наступу.

Новий наступ 3-ї російської армії на Сяні розпочався в ніч на 29 жовтня. Австрійцям вдалося призупинити цей наступ, але 30 жовтня росіяни продовжили наступ силами 9-го і 11-го корпусів на плацдармі у Лезахова. Дводенний бій скував всі резерви 4-ї австро-угорської армії.

Відступ австрійців на обох флангах ропочався в ніч на 4 листопада. Наступної ночі почався відхід решти австро-угорських армій. Стомлені Хирівською битвою війська російської 8-ї армії свого противника не переслідували, лише 12-й корпус вчасно помітив відхід австрійців і вдало атакував їх ар’єргарди.

Австро-угорські армії відходили до перевалів Карпат і до річки Дунаєць не поспішаючи, тому не зазнали значних втрат. Війська не відставали, і як наслідок, не залишили росіянам значних трофеїв. У цей час до гарнізону Перемишля прибувають ще три дивізії з допоміжними силами. Разом з чотирма ландштурмовими бригадами, сформованими з ополченців це була ціла армія, що робило новий штурм міста-фортеці Перемишля майже безперспективним.

Вартує згадати, що Фортеця Перемишль – потужний комплекс оборонних об’єктів довкола міста Перемишля. Одна з двохсот великих фортифікаційних споруд в Європі часів Першої світової війни. Третя за величиною фортеця (після Антверпен і Верден). Місто-фортеця зазнало три облоги, рідкість в історії тодішніх воєн.

Захоплення Перемишля мало створити нові можливості для просування російської армії вглиб Австрійської імперії. Серед російських міністрів і вищих військових кіл запанувала думка про остаточне завоювання Галичини. Преса розгорнула шумну кампанію, співаючи оди російській збройній силі і підносила швидке падіння Перемишля як очікуваний переломний момент у війні.

Для написання статті використано інформацію та архівні фотоматеріали з німецьких, угорських, українських та російських історичних джерел.

Переглядів: (1453)