Вільгельм Франц фон Габсбург, також відомий як Василь Вишиваний, був австрійським архикнязем із династії Габсбургів, який під час Першої світової війни відіграв особливу роль у військових діях та політичних процесах.
У даному матеріалі наведено результати історичного дослідження про перебування Вільгельма фон Габсбурга на Старосамбірщині в жовтні 1914 року.
Ерцгерцог Вільгельм Габсбург ‒ правнучатий племінник Франца Йосифа І ‒ імператора Австро-Угорщини і двоюрідний племінник Карла І ‒ її останнього імператора народився 10 лютого 1895 року в італійській Істрії, у місті Пула та був шостою, найменшою дитиною в родині Карла Стефана — адмірала військово-морського флоту Австро-Угорщини і Марії Терезії, від народження принцеси Тосканської. Цьому представникові однієї з найславетніших європейських монархічних династій судилося вписати яскраву сторінку у драматичний перебіг визвольної боротьби українського народу під прибраним ім’ям Василь Вишиваний, яке він отримав у середовищі українських військових за давньою козацькою традицією.
Восени 1912-го імператор Франц-Йосиф запропонував 17-річному онукові після закінчення військової академії “приділити увагу українському питанню”, вивчити побут, культуру та звичаї українського народу.
Вільгельм поїхав навчатися до Терезіанської військової академії. Крім основних предметів, факультативно вивчав українську мову.
За півтора роки зумів прочитати “Малу історію України” Михайла Грушевського. Взявся за поезію Івана Франка, особливо вразили “Каменярі”. Великий вплив на нього мали “Синя книжечка” Василя Стефаника і “Кам’яна душа” Гната Хоткевича.
Служба в австро-угорській армії
Вільгельм почав службу в армії Австро-Угорщини і брав участь у бойових діях на різних фронтах. Як член імператорської родини, він отримав офіцерське звання. Під час Першої світової війни він виявив військову компетентність і хоробрість, за що заслужив повагу як серед вищого командування, так і серед підлеглих.
На війні Вільгельм фон Габсбург проявив себе не лише як офіцер, але й як політичний діяч, який став символом підтримки українського руху в імперії Габсбургів. Його діяльність створила передумови для майбутньої участі у міжвоєнній політиці, хоча ці ідеї не змогли реалізуватися через складні історичні обставини.
Габсбурги – одна з монарших династій Європи, яка в різні часи правила в кількох країнах, до кінця Першої світової війни (1914–1918) стояла на чолі Австро-Угорщини.
1 серпня 1914 р. почалася Перша світова війна. Вона була закономірним результатом гострих суперечностей між великими світовими державами. Її основними причинами були економічні й політичні протиріччя між державами двох військово-політичних блоків:
- Антанти (сформувався в 1904-1907 pp.; до його складу входили Росія, Велика Британія і Франція);
- Троїстого союзу (сформувався в 1882 p.; до його складу входили Німеччина, Австро-Угорщина, Італія і він був спрямований проти Франції, Росії та Англії. У 1915 р. Італія перейшла на бік Антанти, а замість неї до Троїстого союзу увійшла Туреччина та Болгарія, перетворивши військо-політичний блок на Четверний союз).
Доступні історичні джерела практично не описують події 1914 року, які стосуються життя Вільгельма фон Габсбурга. Однак. досліджуючи архівний матеріал про битву на Старосамбірщині в жовтні 1914 року, опублікований в українській газеті «Свобода», №57, 1915, мені вдалося дещо дізнатися про нашого героя. Автор оригінального записаного тексту – один з редакторів Віденського підрозділу газети «Свобода». За основу статті взято свідчення сотника українських Січових Стрільців про бій, який мав місце 17 жовтня 1914 року на гірському хребті, що простягається над селами Верхній Лужок та Воля Старосамбірського району. Дізнайтеся більше на: http://starosambir.net.ua/5066/.
У 1915 на другому році Першої світової війни Вільгельм стає командиром 13-го полку уланів — цісарсько-королівської кавалерії Австро-Угорщини, який складався переважно з українців. Спілкуючись із військовими, Габсбург все більше почуває себе українцем – досконало вивчає історію України та мову, а подаровану українським солдатом вишиванку вдало поєднує із військовим одностроєм та перетворює на важливий атрибут персонального стилю.
Так Вільгельм відкриває для себе нову ідентичність і стає Василем Вишиваним, поставивши інтереси України для себе на першому місці. На службі він займається активною українізацією серед війська — наполягає на тому, аби всі воїни носили на уніформі синьо-жовті відзнаки та не соромилися спілкуватися українською мовою.
Здобувши величезний авторитет серед українців як полковник Легіону Січових Стрільців та активний учасник українських національно-визвольних змагань, Вільгельм стає живою легендою. Деякі політичні діячі, такі як Павло Скоропадський, вбачають у ньому небезпечного суперника, який, за певних обставин, міг би стати гетьманом України або й зайняти престол монарха. Втім, цим планам не судилося здійснитися.
В 1918 році Австро-Угорська монархія припинила своє існування. Колись могутня європейська імперія перетворилася на сукупність країн, що намагалися самоствердитися на новій політичній світовій арені. Серед них були УНР та ЗУНР, на які українці покладали великі надії. Вільгельму було боляче дивитися на розпорошені українські сили та внутрішні чвари перед загрозою радянської окупації: “У нас один спільний дух, який родився з козацьких традицій, у нас одна ідея, одна програма, один прапор: одна, зʼєдинена, самостійна, суверенна Українська Держава”, — пише Вишиваний у своїх спогадах.
Після укладення Брест-Литовського мирного договору між Українською Народною Республікою та Німеччиною й Австро-Угорщиною (9 лютого 1918 р.), що врятував Україну від підкорення більшовиками, до України передислокувалася армійська група австрійських військ під командуванням Вільгельма фон Габсбурґа, до якої входив і легіон Українських Січових Стрільців.
Своїм цісарським указом австрійський імператор Карл І (Karl I. Franz Josef; 1887-1922) створив “Бойовий загін ерцгерцога Вільгельма” (“Kampfgruppe Erzherzog Wilhelm”) у складі приблизно 4000 вояків. До спеціального підрозділу ввійшов також, як окремий курінь, Український легіон (Ukrainische Legion), складений із рекрутів-галичан. Невдовзі, за козацькою традицією, його перейменували на легіон “Українські січові стрільці” (“Ukrainische Sitschower Schützen”). 1 квітня 1918 р. у селі Великі Копані під Херсоном Вільгельм фон Габсбурґ перейняв командування УСС.
Відомо, що його група брала участь в боях проти більшовиків за Херсон і Запоріжжя, стояла гарнізоном на Запоріжжі біля Хортиці, потім перейшла на Західну Україну, на Буковину. За Гетьманату частина українського політикуму правого спрямування розглядала його кандидатуру як нового гетьмана України, однак він категорично відмовився від повстання проти Павла Скоропадського. За Директорії Василь Вишиваний налагодив зв’язки зі штабом Симона Петлюри та розпочав будівництво шкіл для військ УНР і в цілому всіляко підтримував українізацію, що сприяло зростанню його популярності в Україні. З 1919 р. він – полковник Армії УНР, співробітник із закордонних зв’язків військового міністерства УНР.
Після вимушеного союзу УНР під проводом С. Петлюри з Польщею та поразки українських національно-визвольних змагань, Вільгельм фон Габсбурґ в 1920 році повернувся до Європи, жив у Відні та Парижі, створив власний бізнес з виробництва фарб, і міг би облишити Україну. Однак продовжував підтримувати український національний рух, рішуче засуджував політику Польщі щодо України, що зрештою призвело до зречення від нього батька-полонофіла. Але австрійський ерцгерцог з українською душею не міг зрадити своїм ідеалам, своїй любові до України та повазі до її мужніх синів і дочок. Як свідчив один з сучасників Василя Вишиваного, за часів Української революції він чітко заявив: «Я щиро полюбив український народ і сам почуваюся українцем».
У 1921 р. у Відні він видав власну збірку поезій «Минають дні» українською мовою, присвятивши її своїм бойовим побратимам – січовим стрільцям.
Всіма доступними засобами Василь Вишиваний привертав увагу європейців до становища українського народу, інформував про Голодомор 1932–1933 рр. А також намагався допомогти проводу української політичної еміграції об’єднатися, контактував з Эвгеном Коновальцем, Вячеславом Липинським, Євгеном Чикаленком та Павлом Скоропадським. У роки Другої світової війни, коли знову з’явилася надія відновити незалежну українську державу, сприяв встановленню співпраці ОУН та європейських спецслужб, сам співпрацював з французьким Рухом Опору та французькими і британськими спецслужбами.
Арешт та смерть
В останні дні літа 1947 року у Відні Василь Вишиваний був викрадений та заарештований співробітниками СМЕРШу.
У результаті «слідства», що завершилося у квітні 1948 р., Василя Вишиваного засудили до 25 років ув’язнення за «шпигунську діяльність».
18 серпня 1948 року ерцгерцог помер у лікарні Лук’янівської в’язниці від двостороннього кавернозного туберкульозу легенів. Встановити місце його поховання досі не вдалося.
Постать Василя Вишиваного є особливо цікавою для історії Галичини, адже він був нащадком династії Габсбургів, яка понад століття визначала політичний розвиток краю у складі Австрійської імперії та Австро-Угорщини. На відміну від багатьох представників європейської аристократії, Вільгельм Габсбург не залишився осторонь прагнень українців до національного самовизначення, а свідомо підтримав їхню боротьбу. Його захоплення українською культурою та відданість українській справі стали винятковим явищем для представника правлячої родини. Тому Василь Вишиваний залишається в історичній пам’яті не лише як ерцгерцог Габсбург, а й як символ порозуміння між народами та приклад того, як особистий вибір може бути сильнішим за походження і політичні традиції династії.
Переглядів: (121)
Comments are closed.