Кавказька тубільна кінна “дика” дивізія. Сторінки історії Першої світової війни. Зима 1915 року.
В серпні 1914 року російський імператор Микола II підписав наказ про сформування Кавказької тубільної кінної дивізії, яка увійшла в історію як «дика». Її бійці вселяли жах у ворога на фронтах Першої світової війни.
На поклик Білого Царя, так тоді на сході називали властителя Росії, відгукнулися молоді горці, які споконвіку уміло володіли шаблею, трималися в сідлі и стріляли без промаху.
Дивізію звели з шести полків — Інгуського, Черкеського, Татарського, Кабардинського, Дагестанського та Чеченського. Джигіти прибули на своїх конях, у власній формі — черкесках і папахах, зі своєю холодною зброєю. За казенний рахунок — тільки гвинтівка. Платня — 20 рублів на місяць.
Служба в незвичному військовому формуванні була добровільною, хоча мусульмани становили до 90% особового складу «дикої», серед її солдатів і офіцерів можна було знайти і російських дворян.
Під кінець 1914 року, після 4-місячного вишколу — дивізію переводять на Південно-Західний фронт, де тривають тяжкі бої з австрійцями. В кінці вересня 1914 року полки дивізії були перекинуті на Україну, з 15 листопада частина дивізії була перекинута до Львова. 26 листопада, у Львові, командир корпусу Гусейн Хан Нахічеванский провів огляд дивізії. Відразу після огляду полки дивізії вирушили в район міста Самбора, де згодом на березі ріки Сяни зайняли вказану їм тактитичну ділянку. Розпочалася важка бойова зимова работа в Карпатах.
Про військову тактику «тубільців» свідчить такий випадок. Весною 1915 року, коли ріки Галичини ледве звільнилися від криги, сотня горців, з кинжалами в зубах, вночі переправляється через Дністер, на другому березі якого — позиції австрійців. Безшумно знімаються вартові в секретах. Попереду — окопи противника, захищені колючим дротом. Тубільці просто накривали дроти своїми баранячими бурками. Безшумно підповзали до окопів, і з одними ножамикинжал, нападали на ворога. Противник в паніці відступає. Утікачів атакують — уже кінним строєм, що встиг переправиться нижче по течії.
Однак, ця війна не була веселою прогулянкою. Процент втрат серед тубільців був суттєво великим: при штатній чисельності в 3 450 стройових вершників, за три роки службу в дивізії пройшли більше десяти тисяч солдат і офіцерів.
Бойову результативність «Дикої дивізії» важко назвати надефективною. Тубільна дивізія стала важливим аргументом пропагандистського характеру, одним своїм іменем наводячи жах на ворогів по всьому Східному фронті. Напевне, в свідомості європейців — німців і австрійців — був навічно вкорінений архаїчний образ дикого азіатського вершника, не знаючого пощади, який не так вже й сильно відрізнявся від реальності.
Деякі старі мешканці Старого Самора розповідають, як їхні батьки розповідали за часи Першої світової війни, в яких закарбувалися спогади про “Дику” росіянську дивізію…
Матеріал на схожу тематику Сторінки історії І Світової війни: Битва за гору Острогірка
Переглядів: (567)
Comments are closed.