Архіви старих газет: статистика населення Галичини у 1908 році.
Статистика національностей та віросповідань у Галичині. Київська економічна, політична і літературна газета “Рада” №106 від 08.05.1908, сторінка 3
Недавно у Львові накладом польського „Zwiazky naukowo-literackowogo” вийшов перший том праці Ф. Буяка під заголовком „Gаіісуа”. Ця книжка дуже цікава І може хоч почасти заспокоїть загальну потребу енциклопедичного збірника про галицькі відносини.
Матеріал в цьому першому на 562 сторінки томі розкладено на чотири великі глави: І Край, II Людність, ІІІ Суспільність, IV Хліборобство.
Ці ж знов глави поділено на розділи, як от:
- глава Край: 1. місцьовість, 2. природні засоби землі, 3. адміністраційний поділ;
- глава Людність: 1. статистика людности, 2. статистика національностей і віросповіданнів, 3. русини (українці), 4. єврейське питання;
- глава Суспільність: 1. професіональний і соціальний уклад, 2. духовенство й учительство, 3. більші земельні властителі, 4. інтелігенція, 5. дрібноміщанство, 6. народ;
- глава Хліборобство: 1. земля і її культура, 2. аграрний устрій, 3. табулярна власність, 4. спільна власність, 5. продукція земельних плодів (засіви та збори), 6. статистика худоби, 7. догляд худоби (коней, рогатої скотини, свиней, птиці), 8. молочарство, 9. городівництво, 10. робітничі відносини, 11. ціни землі й посесія, 12. парцеляція. 13. професіональна просвіта, 14. дреновання, 15. комасація, 16. рентові оселі, 17. спадкове право, 18. асоціації в хліборобстві, 19. хліборобські спілки.
Другий том, що ще не вийшов, має обнімати ось які глави; лісництво, гірництво, промисл, торговля, кредит, суспільне питання. Уже з цього загального перегляду змісте праці д. Буяка видко, що задумана вона на широку скалю, і коли вона появиться нарешті вся —матимем готовий підручник Галичини, далеко ширший і повніший від існуючих вже спеціальних та монографичних праць Щепановського (Nedzа Gаlісуі v суfгаch) та Будзиновського („Хлопська посілість в Галичині”).
На підставі праці д. Буяка «Діло» обіцяє подати ряд статей на найбільше пекучі соціяльні та господарські теми, що дотикаються в головному програми так званої органічної праці. Тільки одно треба мати на увазі, що автор поляк і на справу дивиться самою собою з погляду польсько-національних та польсько-краєвих інтересів. Тобто він бере Галичину як країну, що зістається під управою поляків, в інтересі яких лежить вдержати свою національно-політичну гегемонію в Галичині те піднести країну економічно так, щоб з того вийшла як найбільша користь для поляків. Але це не значить, немов би д. Буяк тенденційно представляє факти і дати; навпаки —в добре зрозумілому національно-польському інтересі він хоче подати своїм землякам об’єктивний, згідний з дійсним стеном річей образ, краєвих відносин, щоб вони могли без самообману й ілюзій глянути правді в вічі те відповідно до того укласти програму дальшої своєї політики в краю.
Ось перша з намічених у «Ділі» статей. Справа національностей та віросповіданнів в Галичині має першорядне значіння; ті численні ріжниці, що істнують між східною й західною Галичиною, не мають ваги в географично-фізичних факторах і поперед всього в її історично-суспільних та культурно-расових відносинах. Як показують статистичні відомости, добуті галицько – польськими державними органами 1900 року, в Галичині до української національности призналося 3.074.000 чоло в. (себ-то 42,2 проц. всієї людности), 1890 року 2.836.000 (себ-то 43,1 проц.); до польської національности 1900 року 3.989.000 чоло в. (себ-то 54,8 проц. всієї людности), 1890 року —3.509.000 (себ-то 53,3 проц.); німецької національности 1900 року 212.000 чоло в. (себ-то 2,9 проц.), 1890 року —228.000 (себ-то 3,5 проц.).
Замітко тут процентовий зріст поляків на шкоду вкраїнцям та німцям. За останнє десятиліття польської людности збільшилось на 479.500 чоло в. (13,66 проц.), української на 288,800 (8,42 проц.), а німців зменшилось на 15.800 чоло в. (7 проц.). Статистику національностей треба доповнити й поправити статистикою віросповідань. Числа двох головних краєвих вір не покриваються числами головних національностей. Поміж римо – католиками є 45 тисяч німців, коло 30.000 селян – латинників призналось до вкраїнської національности, коло 83,000 грекокатоликів призналися поляками. Порівнююче з 1880 роком взаємна асіміляційна сила поляків та українців зменшилась, національна відпорність зросла. Статистика віросповіданнів дає спромогу так саме дізнатись, скільки є в Галичині євреїв, що в своїй масі уявляють безсумнівно відрубний культурний організм та з опортюністичних причин здебільшого вписуються за поляків.
На місцевосте, як обрахував на підставі урядової статистики, д. Буяк, національностей та віросповіданнів припадає:
З польської людности —на західну Галичину припадає 2.370.500 (59,4 процентів), на східну-—1.618.000 (40,6 проц.); з римо-католикіа —на західну Галичну — 2.214.000 (66 проц.), на східну —1,138,000 (34 проц.); українців єсть в східній Галичині 2.997.000 (97,5 проц.), в західній—77o,ooo (25 проц.); євреїв —в східній Галичині 619.000 (76,3 проц.), в західній —192,000 (23,7 проц.).
В східній Галичині представляє людність:
Українська – 62,5 процентів; польська – 33,7; римо-католицька – 23,6; єврейська 12,8; німецька – 3,7.
В західній Галичині представляє людність: Польська – 95 процентів; римо-католицька – 88,7; єврейська – 7,6; українська 3,1; інша – 1,6.
Значну меншість має вкраїнська людність в чотирьох повітах: Н. Санч (13,8 процентів), Коросно (16,5 проц.), Грибів (18,9 проц.), Горлиці 25,3 проц.).
Східну Галичину вважає д. Буяк за країну національно-мішану, мотивуючи свій погляд тим, що євреї становлять тут 1/8 частину людности, римо-католики майже ¼ частину, українці менше ніж 2/з; значіння полякам-католикам та євреям надає ще їх перевага економічна й культурна, обіжаючи тим самим становище українців. Розміщення поляків у східній Галичині для них некорисне, бо вони розкинені на цілому просторі та, за винятком Львова й львівського повіту, ба навіть ярославського й берегівського, піде не мають чисельної більшости. Досі це розсіяння поляків помагало їм вдержати свої впливи на цілому просторі краю, але при дальшій еволюції відносин—побоюється д. Буяк —могла б полякам загрожувати доля позбавленої майже голосу меншости, а то й денаціоналізація.
З свого становища та згідно з д. Гломбінським Буяк ділить Галичину ось на які території:
І. Українська національна територія, що обіймає 8 повітів (Турка, Долина, Богородчани, Надвірка, Печеніжнн, Косів, Снятин і Яворів); поляки не доходять тут ніде до 15 процентів (пересічно числять 8 проц.).
ІІ. 17 повітів п о л ь с ь к о-у к р а ї н с ь к и х, де вкраїнці мають значну більшість, поляки доходять 16- 36 проц., римо-католики —11—22 проц. Ці повіти не мають однопільного простору: три з них лежить на півночі (Сокаль, Рава руська, Жовква), шість в середині (Бібрка, Рогатин, Товмач, Жидачів, Дрогобич, Калуш), чотири в південно-східній частині (Коломия, Городенка, Заліщики, Борщів) та чотири на Підгір’ю (Добромиль, Лісько, Стрий, Старий Самбір).
ІІІ. 22 повіти польсько-українські, де поляки мають значну меншість до ЗО—49,3 проц., римо-католики 20—39,4 проц. Ці повіти теріторіяльно сполучаються з собою, тягнуться серединою краю від Сяну до східної границі. Найбільший процент римо-католицької людности мають повіти: Львів —39,4 (польської 48,4), Сянок—3B (пол. 49,3), Теребовля—37,7 (пол. 46), Перемишль —34,3 (пол. 47,1), Скалах—33,6 (пол. 44,8), Збара —30,5 (пол. 36,6), Мостиска, Городок, Тернопіль —більше 29 (пол. 44,4).
Польська територія, що складається з міста Львова та двох повітів—Березова й Ярослава, де поляки і латинники мають численну перевагу. Цей простір скріпляє позицію поляків у східній Галичині.
Польська людність східної Галичини скуплюється перш усього в містах і на обшарах двірських. В 58 містах та громадах з людністю більше 5.000 обивателів було 1900 року загалом 762.000 чоло в., між ними римо-катол —257,000 (33 проц.), поляків—4B7.ooo (64 проц.), греко-катол. —212.000 (27 проц.), українців —177.000 (23,4 проц), євреїв —284.000 (39 проц.), німців—96.ooo (12,6 проц.).
В 7 містах з поверх 20.000 обивателів процент поляків ще більший, бо виносить 79, а вкраїнців —11; процент римо-катол. —44, євреїв—36, греко-катол. —19. З напливом сільської людности до міст процент українців зростає. Так, у Львові греко-кат. цивільна людність виносила 1880 року 14,5 проц., 1890 року —15,3 проц., 1900 року —16,5 проц., аз військовими-18,3 проц.; в Перемишлі було 1880 року вкраїнців —7,5 проц., 1900 року —14,4 проц.; в Станиславові 1880 року —7,3 проц., 1900 року-—13,4 проц.; в Самборі 1880 року —4,5 проц., 1900 року —13 проц.; з зростом української „інтелігенції” в східно-галицьких містах скріпляється щільно вкраїнська людність.
По двірських обшарах жило 1900 року в Східній Галичині 196.000 чолов., між ними 128.000 (66 проц.) поляків, тільки 81.000 (42 проц.) римо-катол.; греко-катол. було 65.000 (33 проц.), євреї —45.000 (23 проц.). В сільських громадах східної Галичини на 3.Bs7.ooo—поляків 1.003.000 (26 проц.) і тільки 798.000 (21 проц. римо-катол.
На зниження процентового відношення на шкоду українцям в східній Галичині впливає —на думку д. Буяка —не мазурська колонізація, а еміграція українців до Америки та більша смертність українських дітей, ніж дітей польських.
На останку ще кілька дат про духовенство обох обрядів у Галичині. На всю Галичину греко-католицька віра має на 110 проц. парафій та 32 проц. духовенства більше, а ніж віра римо-католицька. Недостачу світського духовенства нейтралізує велике число римо-католицьких мужеських монастирів (95).
Переглядів: (374)

Comments are closed.