Новітня історія Старого Самбора: Повсякденне життя 70-х, старі фотографії
Побут населення провінційного міста в епоху сімдесятих років ХХ століття.
Описуючи історію радянського суспільства, дослідники залишали поза увагою повсякденне життя народу. Конкретної фундаментальної праці з історії повсякденності того часу, на жаль, не створено, а тому матеріал для статті взято з архівних публікацій, наявних фотоматеріалів та спогадів мешканців Старого Самбора.
У повсякденному житті суспільства наприкінці 60-х та на початку 70-х років виникає диспропорція між об’ємами товарів для населення і грошовими доходами громадян. Причиною такого явища стала недорозвиненість легкої та харчової промисловості. Попри спроби держави збільшити товарооборот, залишки грошей у населення накопичувалися швидкими темпами, створюючи незадоволення платоспроможного попиту. Населення продовжує відчувати нестачу товарів повсякденного та довготривалого вжитку.
Не зважаючи на це, тогочасна влада змогла забезпечити крамниці продовольчими товарами на достатньому рівні. У кожному магазині села, малого міста, райцентру завжди доступні борошно І та ІІ ґатунку, хліб, рис, манна, перлова та пшенична крупи, маргарин, топлені жири, сало, варені ковбаси, свіжоморожена риба, плодоовочеві та рибні консерви, олія, цукор, кондитерські та макаронні вироби.
Однак, починаючи від середини 1970-х років у країні починають відчуватися перші перебої з постачання м’яса та м’ясних виробів. Якісне і недороге м’ясо та ще й без черги – майже недосяжне у брежнєвську епоху. У закладах громадського харчування запроваджено «рибні дні», а державна торгівля м’ясом та ковбасними виробами у деяких містах здійснювалася лише вранці та ввечері. Створювалися спеціальні комісійні магазини для продажу м’яса, постійно вівся моніторинг цін на колгоспних ринках. У Старому Самборі м’ясний комісійний магазин, в якому продавав пан Баб’юк, знаходився у торговому ряді на вулиці Лєніна (тепер магазин Оскар). В свою чергу, населення, що мало присадибні ділянки, вирощувало худобу та птицю самостійно. Надлишки власної продукції можна було здати заготівельній конторі “РОБКООПу” в кінці міста на Окопиську.
Від початку 1970-х років дві базові потреби людини одяг та їжа перестають бути головною турботою громадян. Свідомість радянської людини перелаштовується від бажання просто «жити» до потреби «жити добре». Населення почали турбувати проблеми комфортного облаштування житла, модного одягу, харчових делікатесів, побутової техніки, а також організованого культурного відпочинку.
На фото у заголовку старосамбірські родини на недільному відпочинку у міському парку: Леус Олександр Тарасович (голова виконкому міської ради 1976-1979), Теофан Сольчаник і Орест Сольчаник (водії швидкої допомоги) з своїми сім’ями, 1974 рік.
У середині 1970-х років у побуті з’являються холодильники, чорно-білі телевізори, м’ясорубки, праски, окремі види меблів. З товарів престижу вони перетворилися на буденні речі, особливо після значного зниження на них роздрібних цін у 1978 р.
Знаковим символом сімейного достатку брежнєвської епохи стає автомобіль. Поряд з побутовою технікою автомобіль кардинально перелаштовував повсякденний побут. Змінюється ставлення до авто, яке перестає бути ознакою службового привілею, а перетворюється на зручний засіб пересування. Вітчизняний автопром пропонує зацікавленим споживачам автомобілі «Волга», «Лада», «Москвич» та «Запорожець».
Однак, “всього” на “всіх” не вистачало.
Черга – неодмінний соціальний елемент епохи застою. Черга у радянському соціумі існувала у двох вимірах: фізичному (черги у магазинах на придбання харчових продуктів, деяких непродовольчих товарів, отримання послуг) і віртуальному (списки на отримання житла, на право придбання автомобіля та побутової техніки). Кожен радянський громадянин одночасно і постійно протягом життя перебував у кількох чергах, фактично завжди існуючи в стані очікування.
Більша половина жіночого населення на добу витрачала 30-60 хвилин на стоянні в чергах у продовольчих магазинах , або на отримання послуг з ремонту та пошиття одягу і взуття, ремонту та виготовлення меблів, побутових приладів, культтоварів та іншого. Особливості жіночої психології та комунікації перетворили чергу в радянському соціумі з економічного явища на соціальний колективний феномен неформальних каналів поширення інформації та засобів формування суспільних настроїв.
Матеріальний добробут радянських громадян у брежнєвський час зростав. Основну частку грошових доходів становили зарплата, доходи від підсобних господарств і колгоспів. Також з кожним роком у сукупному доході типової сім’ї зростала частка пенсій і грошової допомоги через збільшення кількості пенсіонерів і відповідних категорій громадян. Додатковими офіційними джерелами доходів були виграші в лотереї та за позиками, погашення облігацій, страхові відшкодування, продаж речей та автомобілів через комісійні магазини.
Щодо видатків, то левова їх частина йшла на покупку товарів, порівняно дешево коштували комунальні послуги. Швидшими темпами зростала оплата побутових послуг – пральня, лазня, перукарня, фото. Гроші витрачалися на путівки в санаторії, пансіонати, будинки відпочинку. Значна кількість доходів фактично не реалізовувалася, а накопичувалася на вкладах в ощадкасах. Основним показником зростання благополуччя населення було підвищення заробітної плати, що при загалом стабільних цінах означало реальне підвищення купівельної спроможності.
Отже, на кінець епохи застою остаточно сформувався тип пересічного громадянина споживацького суспільства: типова сім’я має облаштовану державну чи кооперативну квартиру, відкладає гроші на легковий автомобіль, майже щоліта їздить у відпустку на море, а на вихідні – в рідне село, стоїть у черзі за звичайними товарами і має знайомих для придбання дефіциту чи імпорту, заощаджує на спокійну старість, слідкує за модою та організовує культурний відпочинок, а головне – має цілковиту віру, що так буде завжди…
Переглядів: (1052)
Comments are closed.