Старосамбірські роди – Сольчаники

Сторінки історії

Якого ми роду, племені…

Вже давно стало доброю традицією відзначати День народження райцентру – Старого Самбора. За часи незалежності вийшли нариси, монографії, довідники, різного роду дослідження про це древнє місто. Однак про людей, які населяли наші терени впродовж сторіч, про родини, котрі творили славну історію Старого Самбора, відомо не так вже й багато.

На жаль, історія залишила нам дуже мало документів. Багато з них згоріло в горнилі віків, у вогні нескінченних війн і пожежах, інші були свідомо знищені. Тільки людська пам’ять постійно прагнула дізнатися про своє минуле.

На початку свого існування на території сучасного  Старого Самбора утворилось невелике поселення. Тут уздовж берега річки Дністер посилилось декілька сімей, які пізніше об’єдналися в роди і плем’я. /Історично зафіксовано розкопки поселення епохи неоліту/

Найдавнішими мешканцями міста були багатодітні сім’ї: Добрянських, Сигеричів, Сенетів, Скипакевичів, Яремів, Зачків, Сольчаників та інші.

Галицькі землі багаті на лісову карпатську рослинність, живе багато рідкісних тварин, є різні корисні копалини. Особливо великим попитом користувалась в стародавні часи сіль. Прикарпатська сіль була відома далеко за межами Галичини. Сіль видобували в Старій Солі, Старій Ропі, Солянуватці, Дрогобичі, Добромилі. Звідси і, напевно, походить назва прізвища – Сольчаник (сіль і чан – посуд, в якому варили сіль). Підтвердженням цього є ще те, що колись Сольчаників називали «смаки», тобто сіль давала смак кожній страві.

Перші Сольчаники поселились в Старому Самборі, Старій Солі, Ропі, пізніше і в селах Тершів, Бориня. Нині вони живуть і працюють в містах Києві, Одесі, Червонограді, Бориславі. Поїхали шукати кращої долі і живуть в Америці, Англії, Австралії, Канаді, Чехії, Росії.

Родина Сольчаників займалась сільським господарством, варили сіль, були кушнірами, шевцями, кравцями, ковалями, столярами, юристами, медичними працівниками, освітянами, інженерами, працювали і працюють в культурі.

Першим головою міста Старий Самбір була рідна мамина сестра Федерович Степанія Дмитрівна в 1947-1948 рр, другим головою міста був чоловік другої сестри Сигерич Микола Амброзович 1949-1951 рр., Зачко Юрій Деонізович, син моєї двоюрідної сестри був головою міста і 1992- 1994 рр. Начальником залізнодорожної станції в місті до пенсії бездоганно працював Сольчаник Лев Кондратович. Під його керівництвом працівники станції неодноразово завойовували призові місця в області і нагороджувались грамотами. Вже 25 років плідно працює директором Старосамбірської центральної районної бібліотеки Сольчаник Віра Олександрівна.

Серед імен провідних українських і політичних діячів борців за національне визволення і побудову соборної Української держави, одне з найпочесніших місць належить вченому, громадському діячу Володимиру Сольчанику.

Після закінчення Першої світової війни, розпаду Австро-Угорської імперії в Галичині український політичний рух розділився на кілька течій і напрямів. В 1923 році утворилась КПЗУ, до неї входили, крім українців, євреї й поляки. Членом КПЗУ був Сольчаник Микола з 1904 року народження. Однак сталінське керівництво з недовірою відносилося до КПЗУ через національний ухил і в 1938 р. за рішенням Комінтернату розпустило КПЗУ і всі члени були репресовані. Частина їх була засуджена і розстріляна, інші заслані в Сибір. Така доля спіткала і Сольчаника Миколу. В 1941 році на Уралі за дозволом Сталіна утворилася польська армія  генерал Владіслава Андерона, в яку входили і українці Західної України, які були в засланні. Через Іран, Ірак вони були доставлені в Північну Африку для охорони британських нафтопромислів від фашистів. Таким чином М. Сольчаник попав в англійську армію. В 1944 році Микола був ранений у Південній Італії і став інвалідом війни. З того часу він став віруючим, писав листи до батьків, їздить щорічно на Гріб Господній у Палестину. Останні роки працював в Англії в театрі. В 1973 році помер і похоронений в Англії.

Добрянський Осип Степанович з 1913 року народження, мама Сольчаник Юлія, закінчив Самбірську учительську семінарію, довгий час був безробітним, в 1939 р. директор Стрілківської семирічки. Перед початком війни відправлений етапом на Урал в м. Перм. По закінчення війни його переводять на Далекий Схід, Колиму, де він видобуває золото. Після смерті Сталіна йому дозволяють написати дружині першого листа. І вона 1955 році залишає роботу вчителя і їде на заслання. В «хрущовську відлигу» їм дальше не дозволяють повернутися у Старий Самбір, вони їдуть до знайомих у Новоросійськ. І лише після 36 років, повертаються в Старий Самбір. 1990 року помер і похоронений на цвинтарі в Старому Самборі.

Ще одна цікава історія з доктором наук Сольчаником Романом, який перебуваючи на Україні як учасник І конгресу Міжнародної асоціації українців в Києві на декілька днів перебував вперше у Львові і Старому Самборі, де зустрівся з журналістом «Молодої Галичини» і дав інтерв’ю (13.09.1990 р., № 110). «Народився, як сам каже, в 1944 році по дорозі від Старого Самбора до Нью-Йорка, після довгих поневірянь по повоєнній Європі, батько опинився в Америці. Мій дідо Микола Сольчаник був ковалем і довгі роки служив дяком у Старосамбірській церкві. Його двоюрідний брат Павло був монахом, а сестри Марія і Анна монахинями. За океаном закінчив школу й університет, присвятивши себе радянології, україністиці. Викладав історію в університеті штаті Нью-Джерсі». Доктор наук Сольчаник – автор багатьох праць, досліджень, статей, упорядкував відомі на Заході тритомник з проблем розвитку суспільно-політичної думки на Україні. Всі вони, звичайно, невідомі у нас, хоч Роман Сольчаник по праву вважається одним з провідних учених у галузі радянологів та україністики у світі. Довгий час працював керівником науково-комплексу радіо «Свобода». Нині викладає в одному з американських медичних університетів.

Гордістю нашого роду є те, що понад 20 Сольчаників стали освітянами. Сольчаник Степан працював вчителем фізичного виховання в Стрільбицькій школі, його син Зеновій працює по цій спеціальності в Старосмбірській школі № 1, депутат міської ради. Син Богдан переможець районних, обласних олімпіад з історії, закінчив Львівський університет, аспірант, зараз працює над кандидатською на тему «Радянська виборча система». Математиками були і є Ярослав, Катерина, Люба, філологами Ірина, Галина, іноземної мови Наталя, Анна (чоловік її був зав райвно Турківського району, нині директор Турківської школи № 1), майстри виробничого навчання Андрій, Василь, вчителями молодших класів Христина, Марія, Анна, істориками Роман, Василь, Богдан, вчителем музики Сольчаник О.

В пошані Сольчаників був спорт. Улюбленими видами були шахи, лижі, футбол. Честь міста з футболу вони захищали в командах «Верховина», «Дністер», «Прикарпаття» – Добрянський Йосиф і Микола, Сольчаник Степан, Зеновій, його брат Степан, нападаючі Петро, Йосиф, Василь, Ярема Василь (по матері Сольчаник) лівий нападаючий, його син Андрій…

На нашу долю припало багато добрих і сумних сторінок. Ми пережили ті страшні часи, коли окупаційні зайди принижували, ображали нас, обзивали бидлом, гоями, хохлами, швайне рейке, козулупами… Але ми вистояли, витерпіли всі кривди і раді, що живемо на своїй землі, говоримо рідною мовою, в незалежній державі, наше рідне місто з кожним роком розквітає. І твердо впевнені в тому, що незалежна українська держава буде збагачуватися, а люди будуть щасливі.

 Василь Степанович Сольчаник, корінний старосамбірчанин

© Електронна газета «Старосамбірські вісті», 2013. 

Переглядів: (404)