Найбільш масовим, домінуючим видом спорту є футбол. Люди здавна грали у футбол. Як тільки в наших предків з’явився вільний час від добування харчів, вони захотіли чимось займатись. Цим видом зайнятості стала гра. Отже, витоки футболу закриті від нас щільною завісою часу. Багато народів претендують на те, щоб називатися першовідкривачами та піонерами цієї гри. Китайці, японці, італійці, греки, французи наполягали, що в них ще з найдавніших часів був футбол. Кожен народ у минулому мав свою гру, у якій використовувався м’яч.
За відомою версією в Англії ХІ ст. з’явилась перша футбольна команда. Перша письмова згадка слова “футбол”, яка дійшла до нас з’явилася 1314 року з під пера мера міста Лондона Ніколаса де Фарндона. (Футбол англ., фут-нога + бол-м’яч). Офіційно перша гра за новими правилами відбулася в Лондоні 19. ХІІ. 1863 року, отже, батьківщиною сучасного футболу є Англія.
В 1904 році в Парижі утворилася ФІФА, в 1908 році футбол включають до Олімпійських ігор, в 1930 році – перший чемпіонат світу, а в 1955р. – стартує Кубок європейських чемпіонів.
Існує досить багато свідчень, що на нинішній території України грали у футбол за новими правилами ще в кінці ХVІІІ ст. Та ми вважаємо за краще вести облік свого українського футболу з 14 липня 1894 року, коли у місті Лева відбулася перша гра між футболістами Львова та Кракова, яка закінчилася перемогою львів’ян з рахунком 1:0. Гол забив форвард Володимир Хомицький. З цим матчем народився український футбол. Тоді з’явилися перші дружини і в інших містах Галичини.
В Старому Самборі до І світової війни було три футбольні команди: українська “Верховина”, польська “Погонь” і єврейська ЖДКС. Про їх часи докладно описав у своїй книзі “Спогади з минулого” наш краянин Омельян Зачко, інженер, який присвятив себе громадсько-політичній роботі. Один із засновників Крайового братства ОУН-УПА, був арештований польськими, а згодом більшовицькою владою.
“… з давніх часів жили на території міста Старий Самбір, в основному три національності: українці, які чомусь вважали себе русинами, поляки і євреї, яких називали жидами. Культурне життя польського населення зосереджувалося в товаристві “Гвязда”, що мало свій дім у центрі міста недалеко костелу, а пізніше було побудовано будинок “Сокола” зі сценою та бібліотекою, поруч футбольного поля, яке тоді називали “Боїсько”. Польська влада, яка привласнила собі стадіон, не давала можливості українцям користуватися футбольним полем. Наші хлопці могли займатися спором лише на пасовиську та ріні. В 30-ті роки ми створили свій спортивний клуб “Бескид”, в якому була футбольна команда, що досить добре грала, як на ті часи.
До розвитку спорту в Старому Самборі спричинилася та обставина, що для проведення виборів до Сейму польського прогресивні українці Наддністров’я виділили у вигляді допомоги Галичині багато грошей на розвиток політичного та спортивного життя. Пам’ятаю, як мій стрико Зачко Юрко (дідо Зачка Юрія – директора спортивної школи), повернувшись з війни, разом з товаришами створили організацію “Луч”, що розміщувалася в кімнаті родини Картусевичів. За ці гроші було закуплено футбольну форму та спортивний інвентар. Пригадую, як грала наша команда матчі, а футбол – це ж була велика радість. Гравцями “Верховини” були мої колеги (збереглася світлина тих часів). На воротах, як тоді казали “брамі” стояв Сигерич С. – швець за фахом, в захисті Вовчик Б., Ровдич Р., Рудзінський Ф., півзахисті Сенета В. (помер в Австрії), Добрянський Антон – кушнір, Павлусь, в нападі Пинянський Петро, маленький верткий хлопчик – швець, вбитий в 1947 році чекістами, Добрянський М. – кравець, інвалід війни, Шемердяк М. – прекрасний співак, соліст славнозвісного хору “Сопілка”.
Ще до війни був такий випадок: директор ресторану Добрянський Я. пообіцяв хлопцям “Верховини”, якщо виграють у поляків, то поставить бочку пива і закуску. Свою обіцянку він виконав, а директор українського банку Сенета Микола організував гравцям гостину. Після закінчення війни на базі меблевої артілі утворилася футбольна команда, організаторами якої були два брати Новіцькі. Про цю команду та її ігри розповідав вже нині покійний футболіст Богдан Борецький:
“В кінці літа 1947р. ми зібрали 18 хлопців і поїхали в Турку грати футбол. Перед Туркою нас зустріли озброєні люди. Зупинили машину і питають: “Хто ви, звідки їдете і чого?”. Відповідаємо, що ми з Старого Самбора, їдемо грати в футбол з Туркою. Запитали, як називається наша футбольна дружина? Відповідаємо – “Більшовик”, злізайте з машини, більшовики – то московські окупанти. Ми дали слово, що так більше не будемо називати свою команду. Її згодом перейменували на “Спартак”.
В мене збереглося фото команди “Спартак” 40-50 років. На фото стоять зліва на право: Сорока М., Вовчик С., невідомий, Ярема З. – капітан команди, воротар невідомий, Сольчаник С., Борецький Б.
В 60-х роках створено футбольну дружину “Дністер”, яку поповнили молоді, здібні спортсмени (на фото). В першому ряді лежать зліва на право: воротар Пелих Я., Борецький Б., Сенета В. – другий воротар. Другий ряд на колінах: Миджин В., Сенета Д., Лінинський П. – воротар, Сольчаник П., Ярема З., Дробязко В., Вовчик С., Сорока М., третій ряд стоять: Луцик М., Сенета Я., Пинянський О., Ярема Б., Зиблікевич О., Іванчук В., Сольчаник І., Ярема В., Геча Я.
Важко недооцінити важливий внесок у розвиток міського футболу таких меценатів: лікар Левицький, брати Новіцькі, Василь Ванівський, директор заводу “Екватор” Дублянко Адам; колишній гравець команди, а потім заступник декана Севастопільського університету Віктор Бурмістров, який подарував молоді футбольну форму, м’ячі.
Великою заслугою в успіху міського футболу була робота тренерів: лікаря Левицького, голови комітету спорту Ігоря Добрянського, Юрія Скиби, Володимира Наливайка, Івана Лужецького, Володимира Цапа. В команді виросли справжні майстри. Сильні удари з обох ніг були в Добрянського Ігоря, Яреми Модеса, Кікотя Ярослава, Сороки Миколи, Дублянка Володимира, Зачка Ігоря. На другому поверсі добре грали головою Сольчаник П., Геча Я., Богачик Даниїл, Курко П., Луцик Мирон, Хмельовський Ігор. Бездоганно подавали кутові (корнери) Маковський Ігор, Возняк Володимир, Ярема Зіновій, Павлішевський Віктор, Зиблікевич Орест. Майстрами обігравання були Пинянський П., Котов Г., Наливайко В., Хомянко С., Зачко Ю., Буца Р. Надійно стояли на воротах голкіпери Лінинський Т., Фалат М., Сигерич С., Сольчаник З., Пелих Я., Пусак В., Квітовський А., Сенета В. та інші.
Старий Самбір виростив цілу плеяду арбітрів: заслужений вчитель, суддя національної категорії Михайло Рашкевич; Ярослав Лесик; Михайло Шемердяк, Орест Зиблікевич, Богдан Гречин, Микола Бучин, Юрій Зачко – суддя інформатор; Володимир Цап, Юрій Добрянський, Роман Бучко, Микола Москаленко та інших. В місті виросло багато спортсменів високого класу, які стали відомі поза межами району. Серед них Шпиталь Славко, який перейшов із Старого Самбора в найкращу команду Галичини Стрийську “Скалу” і був її капітаном; Ярослав Кікоть, майстер спорту, виступав за команди вищої ліги “Шахтар” (Донець 1969-1971рр.), “Карпати” (Львів 1972-1977рр.), за ці команди зіграв 142 матчі, був чемпіоном Універсіади з футболу; Котов Євген – молдавська команда “Кишенів”. Цап Володимир – “Буковина” Чернівці; Павлішевський Віктор – “Карпати” Львів; Добрянський Ігор, Пащак Ярослав – Дрогобицький “Нафтовик”; Дублянко володимир був чемпіоном Союзу серед інститутів фізкультури.
В 1989 році в Старий Самбір приїжджали селекціонери Московського “Спартака”, які намагалися загітувати Добрянського І. до московської команди обіцяючи квартиру в Москві та диплом вищої освіти, однак батьки відмовилися відпускати єдиного сина в Росію.
Розпочав свій спортивний шлях у великий футбол у команді “Дністер” майстер спорту гравець Київської команди “Динамо”, збірних Союзу і України Андрій Гусін. Батько молодого хлопця возив його зі Львова на тренування та ігри у Старий Самбір.
За час існування футболу в Старому Самборі виникли цілі родинні династії: Сольчаників – 11 чол., Добрянських – 8 чол., Вовчиків – 4 чол., Зачків – 4 чол., Сенетів – 4 чол., Луциків – 3 чол., Кархутів – 3 чол.
Старосамбірське “Прикарпаття” зразка 1982 року зібрало найкращих футболістів району та відразу завоювало авторитет уболівальників. Гучні перемоги над командами Дрогобича, Борислава, Стрия, Миколаєва, Червонограда, Самбора вивели команду в число лідерів обласної першості.
Виїзні матчі супроводжувались найзавзятішими шанувальниками на чолі з фанатами 7-го сектору під керівництвом Мар’яна Кучвари. Фундатором команди став директор заводу “Еквтор” Адам Дублянко, а тренером став голова районного суду Юрій Скиба. Почались регулярні тренуваня, були запрошені гравці з Надвірної Сергій Домщиков та Василь Петрик. За команду виступали кращі гравці зі Стрілок, Добромиля, Хирова, Нижакович та Торчинович. Команда приймала Львівські “Карпати”, футболістів з Польщі.
Літом 1984 року в керівництва команди виникла ідея запросити на товариську гру легендарних ветеранів Київського “Динамо”. Прославлений футбольний колектив, багаторазовий чемпіон радянського союзу, володар “Кубка-кубків” та суперкубка УЄФА 1975р. прибув у наше місто на запрошення громадськості. У його складі такі спортивні знаменитості: Микола Богданов, Володимир Єрохін, Стефан Рашко, Олександр Дамін, Валентин Трояновський, Віктор Кащей, Йожеф Сабо, Вячеслав Семьонов, Медвідь, воротар Євгеній Рудаков, Анатолій Шепель, Віктор Мирошин, Юрій Войнов. Дізнайтеся більше на: http://starosambir.net.ua/1697/. На матчі були присутні тисячі шанувальників з нашого та навколишніх Самбірського та Турківського районів. Гравці обох команд були нагороджені цінними подарунками, квітами, пам’ятними медалями. Після закінчення матчу керівництво району негайно взяло курс на реконструкцію стадіону на 5 тисяч місць. Величезна заслуга в цьому була Богдана Диміцького, який організував усі підприємства і господарства району на будівництво. Практично за рік проект був втілений у життя.
В місті в пошані дитячий футбол. В минулому кожна вулиця мала свою футбольну команду, ними керували “вожаки молоді”, які були не тільки капітанами команд, але й організаторами вертепів, дитячих забав, різних ігор. На Затиллі таким був Скипакевич Сильвестр, Потоці – Ярема Дионізій, Посадці — Луцик Даниїл, Поваліску – Смгерич Дионізій, Смільниці – Демко Микола, Посаді Горішній – Кучвара Мар’ян, Посаді Долішній – Кутельмах Юрій. Юні футболісти проводили не тільки вуличні змагання, а й зустрічі з однолітками навколишніх сіл: Стрільбичі, Завадка, Тершів, Торчиновичі, Стара Сіль. Сьогодні справжньою кузнею молодих футболістів є дитяча юнацька спортивна школа. Під керівництвом директора ДЮСШ Зачка Юрія, завуча Бучка Романа, вихователів Лужецького Івана, Цапа Володимира, Павлова В’ячеслава та інших створено і працює молодша і старша група футболістів.
Юні футболісти школи приймають участь в районних, обласних та міжнародних змаганнях. Вже понад 20 років проводяться футбольні змагання школярів на кубок “Роміка”, який фінансується колишнім футболістом міської команди “Дністер”, нині артистом цирку Володимиром Ванівським. В цих змаганнях приймають участь юні футболісти з Києва, Харкова, Ужгорода та інших міст. Змагання проводяться в двох містах Старому Самборі та Добромилі. Переможці нагороджуються призами та медалями.
Сьогоднішнє “Прикарпаття” тішить своїх уболівальників хорошою грою. Виступаючи на першості області команда зайняла верхню сходинку. Команда виступає під птронатом міської ради та компанії “Еко-Оптіма”. Кожного року в кінці літа в райцентрі проводяться фінальні ігри на кубок Влодимира Горбового, колишнього голови райвиконкому, кубок руху та Кубок Престижу. Підсумки таких змагань проходять організованою урочистістю з нагородження призерів.
Старосамбірчани люблять футбол, який є найбільш масовим, ключовим видом спорту. Його ще називають народною грою. Футбол загартовує, об’єднує молодь високою ідеєю, прививає любов до Батьківщини, українського народу.
Переглядів: (1340)
Comments are closed.