“Магдебурія Старого Самбора” уривок з краєзнавчого дослідження “Стара Самбірляндія”.
Про давнину Старого Самбора говорить збережена до цього часу забудова центру, характерна для міст, які мали магдебурзьке право: прямокутна площа з двоповерховими будинками, церквою та костелом, і виходами вулиць по кутах.
Магдебурзьке право (німецьке міське право) — одна з найбільш поширених правових систем міського самоврядування у Центральній Європі у середні віки. Органом міського самоврядування був магістрат, який складався з виборного війта (спочатку призначався королем), бургомістрів і двох колегій — ради, що складалася з радців («райців») і займалася адміністративними, господарськими, фінансовими справами та лави (складалася з лавників), яка відала судами, переважно карними.
Старий Самбір мав неповне магдебурзьке право як і більшість українських міст, лише Львів, Київ і Кам’янець користувалися повним правом самоврядування. Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів та не поширювалося на жінок, бідняків, незаконнонароджених і нехристиян (євреїв).
Австрійський уряд дещо змінив основні положення щодо розвитку міст. Починаючи з 13 травня 1784 року, міста будувались на принципах магдебурзького права, основою якого було юридичне оформлення економічної значимості і визнання суспільної ролі міщан. Магдебурзьке право узаконювало стан міського населення як самостійного прошарку, визначало норми самоврядування.
Існують припущення про функціонування в місті магдебурзького права вже у княжі часи. Про підтвердження самостійності Старого Самбора може слугувати грамота Лева Галицького від 1266 року, яка згадана в часописі Оссолінських, 1829 р. – Опис міста Самбір.
Якщо чітко розуміти засади міського привілею, то ці гіпотези цілком логічні. Громадяни міста, отримуючи магдебурію, самі обирали міську раду з певним числом райців на чолі з бургомістром та лавників (суд) на чолі з війтом. Це була гарантія свободи міщан, яка відкривала велику можливість розвитку міста без втручання верховної влади. Органи місцевого самоврядування діставали можливість отримувати додаткові надходження без вкладення власних коштів. Тобто, за рахунок магдебурзького права відбувалося швидке наповнення державної скарбниці та піднесення зруйнованих татарами міст. Отже, Старий Самбір цілком правдоподібно міг отримати магдебурію після спалення татарами у 1241 або 1259 роках.
Василь Інкін з’ясував, що Старий Самбір та волость у час угорського панування (Володислав Опольський) зберігав риси волоського права, свідченням чого був місцевий воєвода волох Джурджі (1377р.). Отже, на Самбірщині, на відміну від інших сусідніх давньоруських волостей, поширювалося волоське право, заселялися землі на цьому праві.
У перші роки польської адміністрації самбірськими воєводами були Юрій (“воєвода волоських сіл”) (1390 р.) та Яраг (1406 р.). Самбірська волость завдяки волоському праву мала особливий статус, позаяк саме тут влада воєводи довго зберігала риси староруського типу. Водночас, волоське право зобов’язувало до військової служби і осадників, і рядових поселенців. Пізніше (1422 р.) владу презентував староста Сташко з Давидова. Поступово уряд воєводи зникає, скасовуються волосні судові установи. В. Інкін виокремлює уряд місцевого війта (1531 р., війт Андрій), наводить збережені фрагментарні свідчення про існування у період до 1530 р. Самбірського гродського суду, живучість традиції воєводської адміністрації. Так, остання трансформувалась в уряд бурграбія (кінець XIV ст., згадується і в 1585 р.). Самбірський воєвода поступився місцем начальникові замку, якого називали то каштеляном (1531 р. – Микола Стидлоровський), то бурграбієм (1553 р. – Станіслав Ковалевський).
Російський історик Віктор Барвінський у своїй праці вказує, що Казимир Великий, отримавши землі Галичини в 1340 році, надав магдебурзьке право Старому Самбору і зробив його королівським містом, тобто державним.
І. Крип’якевич пов’язував початок розвитку міста на німецькому праві зі згадками війтівства: у 1386 році в актах фігурує самбірський війт Петро, в 1436 році – війт Юрій. При цьому дослідники акцентують на тому, що найдавніші міські надання Старому Самбору втрачено, відтак згадувалися підтверджувальні грамоти XV і навіть XVI ст.
У питанні про міське самоврядування звернемося до першоджерел. Сучасні дослідники не сумніваються, що локація міських прав відбулася до 1425 р., що підтверджується наявністю у місті дідичного війта: “Johannus advocate filius antique civitatis Samboriensis”.
Вважається, що найбільш інтенсивно процес локації на німецькому праві проходив у період з кінця XIV ст. по 1434 р., коли магдебурія поширювалась у Перемишльській землі (104 населені пункти, 16 міст). Дехто з польських дослідників категорично відносить локацію міста на магдебурзькому праві до 1390 р. Надалі, на початку XV ст. у так званих розмежувальних декретах зазначаються окремі міські права. Це чітко видно з грамоти старости Влодка, якою розмежовувались землі між монастирем Різдва Богородиці поблизу Тершова та власне землями Старого Самбора. 1538 р. місту було остаточно визначено міські привілеї, проте окреслення (розмежування) території продовжувалось.
Найвідомішим підтвердженням міських привілеїв залишається подання королевою Боною у 1553 р. Згідно цього документу старосамбіряни звільнялися від суду феодала, зрештою сама міська влада вже не передавалася у спадок, а міщанам дозволялося самостійно займатися господарством (тобто без лишніх дозволів засновували якесь підприємство).
По своїй суті магдебурзьке право не відігравало тієї ролі, що в Західній Європі, але все ж наближало міський устрій українських міст до культурно-правового характеру старого світу.
Юліана Ярема, уривок з краєзнавчого дослідження ©”Стара Самбірляндія”
Переглядів: (644)
Comments are closed.