Ця книга – це розповідь-роздум про древнє місто, яке сьогодні називається Старий Самбір. А історію цю я хотів би розпочати не з моменту виникнення самого міста, а з часів набагато віддаленіших. На території Галичини археологи віднайшли стоянки людей, які жили 50-20 тисяч років тому. Дещо більше вчені знають про спільноти людей та їхні культури більш пізнього періоду – після останнього льодовикового періоду.
Від цього часу на Підкарпатті (за оцінками археологів) проживали десятки різних за походженням та мовними ознаками племен. Кожне наступне плем’я знищувало попереднє, відтісняло його з зайнятих територій або ж мирно співіснувало, поволі асимілюючись або розчиняючи в собі попередників. Приходили ці племена звідусіль: зі сходу, із заходу, з півдня і з півночі. І всі вони приносили свою культуру, звичаї, мову. Археологічні пам’ятки свідчать про перебування протослов’янського населення у межах Львівської області ще з доби пізньої бронзи (приблизно за тисячу років до нашої ери). Більшість вчених дотримуються думки, що прабатьківщина слов’ян охоплювала північні схили Карпат, долину Вісли та басейн Прип’яті. Отже, Підкарпаття належало до територій, на яких зароджувалося протослов’янське населення.
Точна дата заснування [Старого] Самбора невідома. Вчені вважають, що місто було засновано десь у ІХ-Х столітті. Таким чином, [Старий] Самбір є одним з найдавніших міст Підкарпаття на ряду з такими містами, як Звенигород, Белз, Буськ, Пліснеськ, Галич, Перемишль, Щирець, Удеч, Городок, Вишня та іншими.
Звідки ж походить назва „Самбір”? Єдиної думки про походження цієї назви в історичних джерелах немає. В радянський час нав’язувалась версія, що назва утворена від слів „сам бір” (на місці заснування міста раніше були лише самі ліси). Але існують і інші версії (всього їх більше десяти).
Заснований на Руському шляху [Старий] Самбір став воротами цього шляху в Карпати. Якщо з півночі (по рівнині) до міста можна було підійти декількома різними шляхами, то з півдня (через гори) обвідних доріг не було. Завдяки цьому вигідному економічному і стратегічному положенню, місто починає швидко зростати.
Як стверджують дослідники, у Самборі існував замок, а місто було обнесене стінами, поза якими знаходилось передмістя. Так самбірський історик Ф. Сярчинський у 1829 році зазначив, що в Старому Самборі ще застав руїни давнього замку.
Документально відтворити вигляд тогочасного міста вже, напевно, нікому не вдасться. Але встановити межі міста, тобто місце, де знаходились міські мури, брами, цілком можливо (і на мій погляд, з надзвичайно високим відсотком точності)! Це я зараз і спробую зробити. А для цього скористаюся логікою тогочасних „будівничих” міст (на теперішній лад – головного архітектора міста).
Яке ж основне завдання було у будівничого при закладанні нового міста? Найперше і найголовніше – захистити місто від нападу можливих ворогів. Міста, як правило, виникали на торгівельних шляхах. А де були дороги, там час від часу з’являлись і вороги. Звичайно ж, у розпорядженні будівничого не було важких механізмів та машин. А збудувати місто-фортецю чи хоча би укріплене городище – справа вельми трудомістка і затяжна. Тому давні будівничі при плануванні міст, де тільки це було можливо, якнайбільше враховували і використовували рельєф даної місцевості.
Уявіть собі на рівній площадці мур висотою в три метри. Чи є він вже таким неприступним? А тепер уявіть собі цей самий мур або навіть меншої висоти, але збудований на гребені крутого три- чи п’яти-метрового земляного валу. Такий мур ставав вже майже неприступним. Ось такими валами, тільки не штучного, а природного походження і скористався будівничий [Старого] Самбора.
А тепер, взявши до уваги рельєф місцевості, на якій розташоване місто, накреслимо можливу межу древнього Самбора. І почнемо зі Східної стіни міста, оскільки рельєф тут найяскравіше виражений і можна безпомилково визначити місцеположення міських мурів. Отже, східна межа міста (тобто міський мур) проходив паралельно центральній вулиці міста на відстані 100-150 метрів на схід від неї (в бік ріки), якраз у тому місці, де профіль поверхні круто обривається донизу. Таким чином, Східний мур розпочинався десь на задньому подвір’ї сучасного будинку пошти і тягнувся на південь до заднього подвір’я костелу і далі до колишнього хлібного магазину, що навпроти пам’ятника Тарасові Шевченку. В кількох десятках метрів на схід від костелу, в тому місці, де був мур, і зараз стоїть стіна, яка огороджує територію католицького храму. Щоправда, ця стіна є вже значно пізнішого походження.
Від хлібного магазинчика міські мури повертали на захід. Це вже був Південний мур. Він, як і Східний мур, був збудований у тому місці, де профіль поверхні обривався донизу. Це в кількадесят метрів на південь від пам’ятника Т. Г. Шевченкові. Далі він тягнувся на захід до задньої межі колишнього базарчика і ще далі – паралельно сучасній вулиці Богдана Хмельницького на відстані 150-200 метрів на південь від неї. Хочу зазначити, що час та господарська діяльність людини сильно нівелюють, згладжують рельєф поверхні. Тому схили, на гребені яких звели Східний та Південний мур, тисячоліттям назад були значно крутішими. Внизу вздовж Південного муру протікав потічок, що також був додатковим захисним чинником у оборонних фортифікаціях міста.
Через місто з півночі на південь проходив шлях (саме по ньому і проходить сучасна центральна вулиця Старого Самбора – вул. Лева Галицького, колишня вул. Леніна, а ще раніше – Цісарська). У тому місці, де шлях виходив за межі міста була Південна брама. Це приблизно там, де при дорозі стоїть пам’ятник Т. Г. Шевченку або кілька десятків метрів нижче. Софія Стшетельська-Ґрінберґова наприкінці ХІХ століття сама оглядала залишки мурованої брами та мурів при ній. Дослідниця зазначала, що браму цю називали „Заїздом Рисі”.
За Південною брамою вздовж шляху виникло передмістя, яке називалось Повалиско. Цю назву воно отримало від назви крутого схилу, що був праворуч від шляху в кількастах метрах від Заїзду Рисі. „Повалиско” або „на Повалиску” означало: на повалі, на стелі, тобто десь високо, на самому горищі. Очевидно, що ця круча, колись буквально „нависала” над шляхом. Дехто хибно вважає, що назва „Повалиско” походить від слова „повалити” (наприклад: повалений ураганом ліс або розвалини чого-небудь). Але ця версія виникла тільки внаслідок схожості звучання слів. Хоча старі люди переповідали, що на Повалиску (йдеться про гору) колись знаходили рештки якогось муру чи фундаменту. Збереглись також перекази, що саме на цьому місці стояла будівля, в якій не раз зупинялась королева Бона.
Так, звичайно, королева Бона могла мати тут свою резиденцію чи хоча би мисливський будиночок. Адже в 1545 році вона стає володаркою всіх королівських маєтків в Турківщині, в Самборі і Старому Самборі, якими до цього більше століття володіли Одровонжі. Біля Старого Самбора навіть збереглась назва лісових угідь, яка вказує на приналежність їх королеві Боні – „Крульове”, або як тут частіше говорили: „Корольове” (за Горішніми Шперами). А крім цього, коро-лева Бона була закохана у цей край. Вона часто приїжджала сюди, любила полювати в Турківських та Старосамбірських пущах. Саме за її наказом і її коштом була впорядкована дорога Самбір – Турка.
Але ж Бона була все-таки королевою, і мати резиденцію в передмісті було би не по-королівськи. Якщо ж на Повалиску дійсно були залишки якихось мурів чи фундаменту, то це, на мою думку, могли бути залишки оборонної вежі. При наявності такого форпосту захищатись від ворогів, які осаджували Південні ворота, було набагато легше і ефективніше. Адже ворога, що стояв під міською брамою, можна було обстрілювати і спереду (з міських стін), і ззаду (з оборонної вежі). Крім цього, з вежі, що „нависала” над шляхом, можна було легко контролювати досить великий відрізок дороги, починаючи від самої міської брами.
Але чи існувала ця оборонна вежа насправді? Нагадаю, що це є тільки моє припущення. Хоча передумови для її існування були. Це і вигідне стратегічне положення, а також наявність загрози нападу з півдня. Неодноразово на Галичину через карпатські перевали нападали угорські королі і феодали, трансільванські князі. Досить часто таким шляхом користувались татари. Також великої шкоди прикарпатським містам і селам завдавали напади закарпатських та угорських розбійників – „бескидників”. Отож, захищатись було від кого.
Якщо на місцезнаходження Східної та Південної стін міста вказує рельєф поверхні, то з західної сторони встановити межі міста по рельєфу неможливо. Зате з давніх часів зберігся топонім „Затиля” (трохи змінене від слова „затилля”), що означає „за тилом”, тобто „позаду”. Позаду, але чого? Звичайно ж: міських мурів! Але де саме, в якому місці проходила Західна стіна? Щоб відповісти на це запитання, зробимо невеличкий відступ.
У всі часи, коли міста обносились стінами чи мурами, довкола них виникали і передмістя. Але хати чи будівлі, з огляду на безпеку, заборонялось будувати впритул до міського муру. Отож, в місцях, де передмістя підходило впритул до міста, під міськими стінами на вільній від забудови смужці землі спонтанно виникали дороги, тобто вулиці.
Хочу також зазначити, що межі людських обійсть часто зазнавали змін: роздрібнювались (коли, наприклад, у сім’ї було багато синів); або об’єднувались (це частіше траплялося після спустошливих нападів ворогів або після страшних епідемій чуми, холери, тифу). Вулиці ж, як правило, у своїх координатах не змінювались майже ніколи.
Єдиною вулицею, що перетинає все Затиля з півдня на північ є сучасна вулиця проф. М. Зиблікевича (продовженням вулиці можна рахувати 150 метрів вигону між обійстями Саваринів і Кочергів). Саме по цій вулиці по східній її стороні і проходив міський мур. На північному кінці вулиці проф. М. Зиблікевича (де вона стикається з вулицею Лесі Українки) межі міста окреслює новий природний фортифікаційний чинник – потік (слово „Потік” у розмовах людей часто звучить саме, як власна назва). Багато століть тому цей Потік, очевидно, був більшим і повноводнішим.
Отже, Потік, як я вже зазначав, був таким собі природним „ровом з водою” перед стінами міста. Оскільки Потік у цьому місці мав досить норовистий характер, що виявлялось підчас сильних дощів та злив, його та міські стіни розділяла дорога (щоб не підмивало міські мури).
Таким чином, міська стіна від рогу сучасних вулиць проф. Зиблікевича та Л. Українки повертала на схід і йшла паралельно Потіку і вулиці, і, оминаючи церкву, далі знову повертала на північ. Через кількасот метрів від церкви Потік, дорога і відповідно й міський мур знову повертають на схід. Це вже починалась Північна стіна.
Західна стіна не мала якоїсь великої брами. Тут існувала тільки невелика хвіртка, можливо, їх було навіть дві. Точне місцезнаходження їх зараз важко вказати. Але те, що вони існували, це безперечно. Адже через Затиля був найближчий шлях в ліс, в гори, яким часто користувались громадяни міста при нападах ворогів. Окрім цього, повинна була бути хвіртка, щоб пройти на міський цвинтар. Таким чином, одна хвіртка могла бути на якомусь відрізку вулиці Л. Українки. Друга хвіртка могла бути у тому місці на Затилі, де сучасна вулиця Б. Хмельницького пересікалась би з міськими стінами. Або в тому місці, де вуличка, що починається між кінотеатром і колишнім готелем, стикується з вулицею проф. Зиблікевича. Також хочу зазначити, що значно пізніше, коли вже не існувало міських мурів, назва „Затиля” поширилась і на частину міста, що прилягала до цього передмістя.
Північна стіна міста була найдоступнішою і найуразливішою для ворогів. Тому була і найбільш укріпленою. З тієї ж причини Потік та дорога вздовж Північної стіни помінялись місцями: одразу за стіною протікав Потік, а за ним вже йшла дорога (з північного боку міста рельєф місцевості був рівнинним і Потік вже не мав такого норовистого характеру).
У тому місці, де Північний мур пересікався зі шляхом (декілька метрів південніше від місця, де зараз Потік пересікає головну вулицю міста) була друга (Північна) міська брама. Саме десь тут, у цьому місці, і оглядала залишки Північної мурованої брами Софія Стшетельська-Ґрінберґова.
Збереглись перекази, що міська брама була декілька сотень метрів нижче: між теперішньою музичною школою і міліцією. Якщо брама дійсно існувала у цьому місці, то це, на мою думку, було вже значно пізніше і носила вона не оборонний характер, а скоріш за все торгівельно-митну функцію. Тобто, ніякої підв’язки до міських мурів не мала і не могла мати. Можливо, це був просто шлагбаум на дорозі. А наявність таких переказів вказує на відносно недавнє існування цієї брами.
Залишилось нез’ясованим місцезнаходження невеличкого (близько 200 метрів) відрізку міських мурів, а саме: від Північної брами до заднього двору будинку аптеки і далі до заднього двору будинку пошти. Рельєф поверхні тут рівнинний, а додаткових природних фортифікаційних чинників немає. А оскільки відрізок цей доволі незначний, то мур повинен був знаходитись десь на прямих, що з’єднують ці об’єкти.
З північної сторони за міськими стінами з давніх-давен існувало передмістя „Посадка”. Ця назва (топонім) є ще одним підтвердженням того, що Північний мур проходив саме в тому місці, де зараз протікає Потік, а вірніше – на його правому березі. Як відомо, „посада”, „посад” (в даному випадку „Посадка”) в Х-ХVІ століттях – торгівельно-ремісниче поселення розташоване за міськими стінами. Згодом назва „Посадка” (як і в випадку з Затилям) поширилась на частину міста, що прилягала до неї. Північна частина Посадки мала ще також назву „Болонь”. А місцина попід самою горою називалась „Сабичів”. „Болонь” або „оболонь” – поширена на Україні народна назва низовинних заболочених лук, узлісся. Часто вживається як власна назва (наприклад, Оболонь у Києві). Етимологія топоніму „Сабичів” мені невідома.
Цікаві назви лісових угідь довкола Старого Самбора. Це: Рубань, Шпери, Лаз, Ковальова Яма, Корольове, Спаланина, Пасіки, Зруб, Верх, Будиска, Сидаковий Горб, На Зарінках, Шевські Стежки, Острогірка та інші. Етимологію більшості з цих топонімів легко пояснити. А от що може означати назва Шпери?..
Щоб завершити розмову про передмістя [Старого] Самбора згадаю ще про Горішню і Долішню Посади. Щоправда, точніша їх назва „висілки”, а не передмістя. А виникли ці висілки значно пізніше від решти передмість, в той час, коли вже не існувало міських мурів, а передмістя увійшли до складу міста і мали однаковий з ним статус. Та й слово „посада” (після ХVІ ст.) вже набуває іншого значення – невеличке селище міського типу.
У 1916 році у „центрі” Долішньої Посади (у тому місці, де від невеличкої площі на схилі гори вулички віялом розходяться в різні боки) її мешканці збудували капличку Івана Хрестителя. Збудовано її було в пам’ять про тих жителів Долішньої Посади, що загинули на фронтах Першої світової війни, а також щоби ще живі вояки скоріше повернулись додому з війни.
Але давайте з передмість знову повернемося до древнього міста. Як бачимо, розміри міста (а саме, міста в межах міських мурів) відповідають за величиною тогочасним містам такого ж рівня. Таким чином [Старий] Самбір у Х-ХІІІ століттях був невеликим ремісничо-торгівельним містечком, яке займало вигідне торгово-економічне і стратегічне положення. Завдяки своїм міським мурам, воно могло самостійно боронитися від ворогів…
… Ще однією цікавою архітектурною будівлею у Старому Самборі була міська ратуша. На фотографіях початку ХХ століття, які відображають центральну частину міста, видно і ратушу. Знаходилась вона попереду теперішнього кінотеатру. До північної стіни ратуші прилягав двоповерховий будинок, а до того – ще один. На фундаменті цих двох будинків зараз стоїть довга одноповерхова будівля в якій знаходиться кафе та ще один магазин (про це читайте у наступній моїй книзі)…
…В основі ратуші була прямокутна двоповерхова споруда, до бічних сторін якої прилягали інші будинки. На фасаді другого поверху було розміщено чотири вікна. З передньої частини цієї будівлі на висоту майже двох поверхів підіймалась чотирикутна вежа. У верхній частині цієї вежі на кожній стороні було по одному великому круглому отвору, де був встановлений міський годинник. На верху вежі була оглядова площадка обгороджена поручнями. Посередині оглядової площадки був вихід, збудований у вигляді будки. А вся ратуша була висотою приблизно з п’ятиповерховий будинок.
Старі люди переповідали, що їхні батьки, коли були малими, бавлячись недалеко ратуші (з північно-західної сторони будівлі теперішньої пожежної частини), часто знаходили старовинні монети. І пояснювали це тим, що саме у цьому місці в давні часи було торговисько, яке згодом перенесли в інше місце…
Повний матеріал на дану тему розміщений на сайті автора http://starysambir.blogspot.com/
Переглядів: (943)
Comments are closed.