Свято під назвою Масляна не має нічого спільного з українською культурою. Таке твердження для багатьох людей може стати відкриттям, адже в сьогочасних українських містах мешканці збираються на народні гуляння заради смакування налисників та спалення опудал з соломи.
Прадавнє свято завершення зими і початку весни відоме під різними назвами майже усім народам Європи. Християнська церква приурочила його до останнього тижня напередодні Великого посту. Свято не має конкретної дати в календарі, а залежить від дати Великодня. Зазвичай вона припадає на кінець лютого – початок березня, що символічно займає проміжне місце між зимою та весною. Його відзначення полягає у проведенні гучних костюмованих святкувань серед яких найвідомішим є карнавал у Венеції. Зокрема, назва дійства “карнавал” походить від латинського словосполучення carnem vale – прощавай м’ясо. У чехів це свято називається Менсопуст, в словаків – Фашіанг, в поляків – Запусти, у росіян – Маслєніца. Саме таку назву нам нав’язують, як “давньослов’янську”. Як наслідок, архітектор переписує історичні українські назви свята – Колодій, Масниця, або – Запусти, Пущення, Заговини, Сирний тиждень.
Свято Колодія бере свій початок з праслов’янських часів, Саме з нього з’явилась назва свята, а також народні гуляння, прив’язування колодки неодруженим парубкам та традиційні страви. Всі ці гуляння влаштовувались на честь весняного пробудження природи. Це практично було передноворічне свято, яке святкували з настанням весни. Народжене ще у часи Трипільської культури свято частково змінилось під час впровадження християнства. Як і всі інші народні свята та звичаї, воно набуло християнського релігійного змісту, але традиції святкування у більшості залишились незмінними. Так тривало аж до радянських часів. Згодом його повністю замінили чимось іншим, що не має нічого спільного з етнічною українською культурою.
Справжнє весняне свято відродження усього живого, зі своїми давніми унікальними традиціями, і сьогодні заслуговує на існування.
Традиційною стравою цього тижня завжди були млинці (налисники). Саме слово “млинець” походить від дієслова “молоти” (виріб з намеленого). Вважалося, що млинці можна їсти тільки руками, в жодному випадку не розрізати ножем чи наколювати на виделку, бо млинець – це символ сонця. Їх згортали, рвали, скручували, але тільки руками.
Налисники – слово, що дуже нагадує польське nalesniki. Від млинців вони відрізняються тим, що завжди містять якусь начинку. І, відповідно, акуратно складаються або згортаються разом із нею. Звичайні начинки – це солодкий або солоний сир (з родзинками), гриби, капуста, пшеничні крупки тощо. Також популярні налисники з повидлом, «бішкоптові» (з кремом або сиром), з горіхами, з гречаною кашею. Багаті терени Галичини також і на бісквітні, англійські й інші види налисників.
Переглядів: (79)
Comments are closed.