Оборонна фортеця Старого Самбора

Про те, що у Старому Самборі був оборонний замок, писало багато істориків. Самбірський історик Ф. Сярчинський, який досліджував наші місцевості у 1829 році, зазначив, що застав замок у Старому Самборі, але вже зруйнований. Дослідниця Старосамбірщини Софія Стшетельська-Грінбергова в далекому 1899 сама ще оглядала в місті муровану браму і залишки мурів при найбільшій кам’яниці, що звалася тоді «Заїздом Рисі», друга брама мала бути там, де при вузькій вулиці є аптека. Вона вважала ці мури залишками фортифікацій міста, що були на місці давніх дерев’яних укріплень оборонного замку і городища. Про те, що у Старому Самборі були укріплення, свідчать і підземелля, які є ще біля костелу та на Ринку біля кафе «Едем», раніше хлібний магазин. М. Рожко називає місце розташування первісного Самбора в південній частині міста при в’їзді з гір в урочищі Повалиська. Старосамбірський замок згадується у 1378 році. Він знаходився «на стрімкій горі Холодник над Дністром…, між гирлами потоків Лінинка і Яблонька». З кінця XV століття під замком Старого Самбора існував королівський фільварок, на якому працювали жителі навколишніх сіл. Права самоуправління мали лише мешканці міста (міста серед стін), тоді ті, що жили на передмісті, були позбавлені цих прав і повинні були відробляти панщину. У XVII столітті, в умовах посилення панщинно-фільваркової системи, що викликала застій в економіці, а також внаслідок розорення через численні війни Старий Самбір поступово занепадав.

На той час Старий Самбір підпорядковувався Речі Посполитій, але вже у 1772 році після Першого поділу Польщі – влада перейшла Австро-Угорщині. Оскільки замок був під скіпетром Гербуртів, бабцю Австрію серце не дуже боліло, що з ним буде. А люди просто рознесли по камінчику те, що стільки часу допікало їм.

Конкретних відомостей про місцезнаходження замку нема. Краєзнавець Олександр Глінка вважає, що Повалисько – це назва крутого схилу, що був праворуч від шляху в кількастах метрах від Заїзду Рисі. Воно означає на повалі, на стелі, тобто десь високо, на самому горищі. Можливо, колись ця круча дійсно нависала над дорогою. Старі люди переповідали, що на Повалиську (йдеться про гору) якось знайшли рештки якогось муру чи фундаменту і що саме на цьому місці стояла будівля – резиденція королеви Бони. Мені відомо, що огорожі міщан за колишнім базаром стоять на високому кам’яному фундаменті. Питання лише постає – чи це часом не залишки фортифікацій або господарських будівель? Думаю, оборонні мури замку проходили принаймні зі східної сторони по горі на Повалиську, яке виникло як передмістя за Південною брамою і міськими мурами. Рельєф там дуже цікавий: внизу будинки, вгорі будинки, а між ними прірва в кілька метрів. Таке собі урвище, по якому досить важко було б добратися догори.

Нема також й інформації про зовнішній вигляд замку. Відомо, що територія замку була обгороджена кам’яними мурами. Входом служили три дерев’яні брами на завісах, одна з них в’їзна. На воротах герби королеви Бони. В замкових межах були три пекарні, кухня, багато комор для зберігання посуду, харчів, зброї та інших господарських речей. 4 сходові клітки на бланки – виносні дерев’яні галереї на оборонних стінах вели на терасу з дерев’яних зрубів, що йшли суцільною лінією, всередині засипані землею. Дах перекритий гонтям. В замку було 4 кімнати з ванними, в одній жив бурграбій – управитель замку. Крім нього проживали ще пушкар – майстер з виготовлення пушок і стрілець з них, драби – рядові воїни найманої піхоти, сторожа, ворітний. Міщани, котрі працювали в замку, отримували за свою роботу платню.

Як виглядав замок, можемо хіба здогадуватися. Те, що його фортифікації були збудовані з дерева і каменю, принаймні в мене сумнівів не викликає. Довкола доволі соснового лісу і каміння з річки, далеко ходити не треба. Зрештою дерев’яне будівництво українців мало давні і міцні традиції. Навіть тепер в горах не зраджують дереву. Воно витриваліше і легше в порівнянні з іншими будівельними матеріалами. Тому не тільки житлові та господарські будівлі, а й оборонні споруди зводились переважно із дерева. Починаючи з кінця 10 ст., у багатьох містах Русі закладали і споруджували не лише муровані сакральні споруди, а й міські укріплення, насамперед – ворота.

На території Підгір’я через м. Старий Самбір, села Тершів, Спас, Ясеницю Замкову до Ужоцького та Верецького (Ворітського) перевалів пролягав давній шлях “Руська путь” та Карпатська оборонна лінія. Серед серії “воріт”, які прикривали доступ до Карпат, особливе місце відводилось Старому Самборові. М. Рожко був прихильником відапелятивного походження назви міста. “Самбір, писав учений, – найстаріший тип оборонної споруди, яка є проїзною (ворітною) вежею, що завершується приміщенням для сторожі”, адже старослов’янське значення “самбора” (samborza) – “стовп”.

Дослідник історії Старосамбірщини І. Мицько узагальнив дані, почерпнуті з архівних документів про назви деяких підгірських поселень та мікротопонімів, які свідчать про їх оборонну функцію: Гвіздець – від давньослов’янського “гвозд”, тобто навмисно невикорчовані смуги лісу, які мали утруднювати ворожі напади в прикордонних районах; села Стрілбичі та Бачина дорогою на Старий Самбір; ґрунт Стрільбицького монастиря у давнину називався “на Сторожовому горбі”; у Старому Самборі існують мікротопоніми “Вал” на горі Остичі та Римській горі (розташованих поблизу гори Острогорки, яка згадується і як Острог), “Осувор”, “Завалля” (гірська частина Малої Посадки), “Повалисько”, “Вали” (біля “Міської Брами”), “Злупки” (під Рудником, можливо, від “слуп” – стовп)”.

Поширеними у європейському середньовічному оборонному будівництві були вежі-донжони, які у літописах позначають терміном ? столпъ. Старий Самбір так само мав добре укріплений замок, який побіжно згадується в “Історії міст і сіл”.

Традиції мурованого та комбінованого кам’яно-дерев’яного оборонного будівництва були поширені за княжої доби не тільки у стольних градах, а й у сільській місцевості задовго до завоювання краю польським королем Казимиром. З деревини виготовляли також підйомні мости, які, піднімаючись вертикально за допомогою ручних підіймальних механізмів, зачиняли проріз ворітних.

Одним з основних орієнтирів може слугувати стара криниця, яка знаходиться на Орла. Правда, потрібні ще архіви, аби точно дослідити межі замку і визначити точне місцезнаходження усіх фортифікацій. Варто звернути увагу лівий край червоного кружечка, там немає будівель, отож цілком можливо провести в тих місцях археологічні розкопки, камінь має властивість вростати в землю, так що є надія віднайти правду минулих літ.

26.08.12 © Електронна газета «Старосамбірські вісті», 2012.

Переглядів: (991)