Що таке геноцид, чим він відрізняється від інших злочинів

Що таке геноцид, чим він відрізняється від інших злочинів, як у ньому звинувачують, як доводять вину та яке покарання за геноцид встановлено міжнародним правом.

Використано матеріали статті Мирослави Антонович, магістерки права, керівниці Центру дослідження геноциду та прав людини.

Геноцид — це злочин злочинів, особлива тяжкість якого полягає в тому, що він чиниться з наміром знищити не конкретну людину, а цілу групу як таку:

• національну,
• етнічну,
• релігійну
• расову.

Саме в цьому — його намір (dolus specialis) і особлива суспільна небезпечність.

Він існував упродовж століть. Його називали по-різному: варварство, масові знищення народів тощо. Проте як термін слово «геноцид» сформулював та вжив у своїй книзі «Axis Rule in Occupied Europe» Рафаель Лемкін.

Конвенцію ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (далі — Конвенція) в ООН ухвалили 1948 року. Тобто до 50-х склад геноциду як злочину не було визначено в жодному міжнародному договорі.

Проте, за міжнародним звичаєвим правом цей злочин існував ще раніше – і це рідко хто піддає сумніву. Отже, те, що геноцид був кодифікований лише в 1948, зовсім не означає, що геноциди, які сталися до того, не можна так визначати.

Беззаперечно «Злочин злочинів» — це не метафора, а офіційне визначення геноциду. Саме його намір — знищити національну, етнічну, релігійну або расову групу як таку — підносить його на вершину піраміди злочинів.

До речі, геноцид може бути вчинений і в мирний, і у військовий час. Менш тяжким він через війну не стає.

Які злочини тотожні геноциду, але не вважаються ним?

До геноциду дуже подібні масові винищення (extermination). Це один зі злочинів проти людяності, що не має на меті винищити певну групу. Цим він і відрізняється від геноциду.

Важливо є те, що для встановлення факту геноциду найважливіше — засвідчити, що мав місце намір (мета) знищити групу — цілком або частково.

Важливо, що масовість не обов’язково є ознакою геноциду. Це неодноразово підкреслювали трибунали ad hoc та Міжнародний кримінальний суд. Для геноциду не має значення масовість — це може бути кілька тисяч людей, як у Сребрениці 13—22 липня 1995 року, коли метою злочину було знищити релігійну групу боснійських мусульман (наприкінці лютого 2007 року різанину в Сребрениці визнали геноцидом Міжнародний суд та Югославський трибунал).

Голокост і Голодомор винищили мільйони жертв. Та навіть якщо внаслідок цього було б знищено не таку велику кількість людей, це все одно був би геноцид.

Отже, геноцид і масове винищення — різні злочини, проте часто їх плутають.

Етнічні чищення (ethnic cleansing) також часом ототожнюють з геноцидом. Відповідно до Статуту Міжнародного кримінального суду вони також входять до переліку злочинів проти людяності. Етнічне чищення може бути супутнім компонентом іншого злочину. Але геноцидом воно не є доти, доки не підтверджено наміру знищити одну з чотирьох груп, про які йшлося вище.

Міжнародна спільнота загалом обережна з вживанням терміну «геноцид»: судових рішень з приводу геноциду було не так багато в історії. Проте на сьогодні є багато розслідуваних злочинів, де фігурують звинувачення в геноциді. Це пов’язано з важкістю підтвердження наміру знищити групу. Ще до того, як почав роботу Міжнародний кримінальний суд (далі — МКС), Руандійський та Югославський суди, вважалося, що для засвідчення злочину намір вчинити геноцид має бути зафіксований письмово, до того ж у документі має бути чітка вказівка на те, що треба знищити певну групу.

У цьому контексті навіть горезвісна стаття провладного російського ресурсу РИА Новости із закликами стерти українську націю з лиця землі є констатацією наміру.

Слідча група Міжнародного кримінального суду вже працює в Україні щодо збирання доказів. Очевидно, що ці докази свідчитимуть не тільки про воєнні злочини, а й про злочини проти людяності. Геноцид тяжче і довше підтверджувати. Але докази намірів учинити геноцид також, я впевнена, знайдуть. Крім того, ВР України вже зареєструвала постанову про вчинення російською федерацією геноциду проти української нації. І я впевнена, що МКС чи спеціальний трибунал розглядатимуть звинувачення в геноциді.

Яка відповідальність передбачена за геноцид?

Міжнародні трибунали не передбачають смертної кари. Проте, очевидно, що не має бути безкарності; найважливішим є сам акт покарання. Неважливий навіть вирок (очевидно, це буде пожиттєве ув’язнення).

По-перше, буде індивідуальна відповідальність. Мають бути покарані конкретні злочинці — ті, хто планували, організовували та виконували. По-друге, санкції. Вони вже є, та мають тривати й підсилюватися. Це сприятиме послабленню агресора. російська федерація не має більше ніколи поводитися безкарно, як і не має знищувати нації, вбивати дітей, ґвалтувати жінок. Ці дії — поза межами людяності та всього, що ми маємо на увазі, коли говоримо «людина».

Починаючи з 80-х, підтверджені геноциди та генодици, за які винних було покарано:

Геноцид Сербії проти боснійських мусульман у Сребреніце, яку часто порівнюють саме з Бучею (але в нас, на жаль, не одна Буча. Містечок, де були факти геноциду, багато). Справу тоді вів міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії. Винні були знайдені й притягнені до кримінальної відповідальності.

Геноцид у Руанді. Справу тоді вів Руандійський трибунал. До речі, воєнних злочинів там не було – відбувалася громадянська війна. Винні в геноциді були знайдені та покарані.

Міжнародний кримінальний суд теж має приклади таких справ. Зокрема, у геноциді звинувачені колишній президент Судану Омар Хасан Ахмад аль-Башир та президент С’єрра-Леоне.

Переглядів: (33)