Автор: Пилипенко Володимир – юрист, представник України у Венеціанській комисії 2013-2017 років, депутат Верховної ради України VI, VII скликань.
Кожні 30 секунд Україну в пошуках кращого життя залишає одна людина. За рік ми прощаємось з 1 мільйоном.
На думку експертів, подібний відтік трудових ресурсів загрожує не лише демографічній ситуації, а й цілим галузям вітчизняної економіки. Чи дійсно усе так драматично – спробуймо з’ясувати.
Курс на Захід
За оцінками Міжнародної організації міграції, в 2017 році за кордоном працювало 915 тис. українців. Загалом знайшли роботу за межами країни або збиралися знайти найближчим часом 12% наших співвітчизників.
Найвищий рівень потенційних трудових мігрантів – в областях, де виїхала більша частина працездатного населення: Тернопільській, Закарпатській, Рівненській. Ключовий аргумент – висока заробітна плата і безпека.
За даними дослідження Міжнародної організації праці (МОМ), середньомісячний заробіток одного трудового мігранта в січні-листопаді 2017 року становив $722, а зарплата одного штатного працівника, зайнятого в Україні, – $262.
Зі свого боку, в уряді заявляють, що за кордоном працює від 2,5 до 4 млн осіб.
За підсумками минулого року обсяги надходжень валюти в Україну від «заробітчан» склали 9,4 млрд дол. Цікаво, що у той же час прямі іноземні інвестиції надійшли в розмірі всього лише 2,3 млрд дол. Як не крути, а заробітчани дають фору усім іноземним інвесторам разом взятих. От вам і вітчизняна модель економіки – заробітчаноорієнтована.
Як стверджують аналітики, міграційні настрої українців зростатимуть. Лише в минулому навчальному році кількість студентів з України в іноземних ВНЗ побільшала на 56%. По суті, це «втрачене» для нашої країни покоління – більшість із них залишиться працювати за кордоном.
За даними Державного комітету статистики, в Україні – 16 млн економічно активного населення. З них офіційно працює 12,8 млн.
З огляду на такі не дуже райдужні перспективи, колапс пенсійної системи не за горами. Уже сьогодні на 10 працюючих українців припадає 12 пенсіонерів. Якщо темпи міграції збережуться, то співвідношення зміниться до 8 на 12.
Аналітики попереджають: в зв’язку з відтоком трудових кадрів Україна недоотримує близько 40 млрд грн щороку. Крім того, дефіцит робочих рук гальмує розвиток окремих секторів промисловості і призводить до занепаду регіонів. Так що «драми» тут точно не бракує.
Змагання за руки
За українських заробітчан сьогодні, без перебільшення, змагаються Польща, Чехія, Словаччина та інші країни, які спрощують дозвільні процедури і збільшують квоти. Єдина держава, яка не бореться за робочі руки, – це сама Україна.
Яка позиція влади у цьому всьому? Поки що – доволі невизначена. З одного боку, чиновники демонструють стурбованість темпами і об’ємами міграції. З іншого – покладають відповідальність за кадрову політику на власників підприємств і компаній.
Звісно, простих рішень в політиці не буває. Але хоч якісь рішення та й треба ухвалювати, поки є ще час для маневрів та реагування.
Як юрист, переконаний, що уряд і парламент повинні терміново прийняти програму, спрямовану на утримання і розвиток трудових ресурсів в Україні.
Трудова міграція стрімко молодшає: якщо раніше виїжджали люди середнього або передпенсійного віку, то сьогодні прагнуть виїхати молодь і студенти. Немає часу на вичікування: через кілька років у нас залишаться одні діти і пенсіонери.
Дефіцит кадрів в економіці давно перестав бути проблемою тільки власників компаній. Потрібне державне замовлення на підготовку фахівців з актуальних спеціальностей. Адже цього вимагає реальний сектор економіки.
43% приватних компаній вже сьогодні відчувають проблеми з кадрами через трудову міграцію. Вони платять податки для того, щоб чиновники займалися вирішенням, зокрема, і цієї проблеми.
Звісно, можна звісити ноги і рахувати горобців – нічого не робити. Тоді владні голови не болітимуть – не доведеться створювати нові робочі місця, підвищувати якість освіти. Навіщо? Трудяги-українці самі розберуться: валіза, «бус» і на Польщу, або Чехію. Оптимальне вирішення державних завдань, чи не так?
Трудові мігранти уже не перший рік – основні інвестори країни і забезпечують постійний приплив валюти. Але ці кошти не оподатковуються, за них неможливо підтримувати соціальну сферу, якою користується більшість людей.
Де взяти кадри
На Заході уже давно зрозуміли, що вкладатися в залучення вже навчених дорослих фахівців дешевше, ніж готувати їх з дитинства або стимулювати народжуваність. У нас також немає іншого шляху, окрім як розробляти аналогічні механізми.
Україні необхідно не менше 17 мільйонів працездатного населення для того, щоб матеріально забезпечити соціальну політику. Тільки тоді соціальні гарантії будуть не лише на папері.
Наразі за найбільш оптимістичними прогнозами у нас працює менш 12 млн. Реальність, як відомо, відрізняється від статистики. З огляду на трудову міграцію ця цифра, вочевидь, нижча. Експерти прогнозують, що до 2030 року кількість працездатного населення в Україні знизиться на 5-6 млн.
Тіньові інвестори
Гроші, які заробітчани надсилають в Україну, дозволяють прогодувати їхні сім’ї. Це факт. З огляду на неофіційні канали передачі фінансів реальні суми переказів можуть становити до $20 млрд щорічно. Суми різняться, оскільки в Україні відсутня достовірна статистика обсягів таких переказів. Доводиться покладатися на зовнішні оцінки.
Так, міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський нещодавно заявив, що трудові мігранти з України щорічно пересилають на батьківщину близько 5 млрд євро. За його словами, майже 2,5 млрд євро українці пересилають за допомогою банківських переказів. Приблизно стільки ж перевозять готівкою через кордон.
Зауважу, це більше, ніж кредитні транші від Міжнародного валютного фонду і допомога міжнародних донорів, яка надається на драконівських умовах. Але ці гроші не наповнюють бюджет країни, тому соціального «покращення» годі очікувати. Як наслідок, бюджет України недоотримує близько 60-100 млрд грн в рік.
При цьому, сплачуючи податки за місцем праці, українці наповнюють грішми бюджети Росії, Польщі, Угорщини. Тобто своєю працею підвищують соціальні стандарти наших сусідів.
Економічні стимули
Маємо парадоксальну ситуацію. Влада говорить, що трудова міграція – це виклик. Але водночас саме грошові перекази трудових мігрантів стали реальним чинником, який допомагає утримувати фінансову і соціальну стабільність в країні! Ці гроші виконують роль соціального стабілізатора. Масова трудова міграція знижує ризик соціального вибуху, поліпшується статистика з безробіття, в країну надходить валюта. Таким чином, вирішуються деякі поточні проблеми, але стратегічно країна програє.
Те, що трудову міграцію треба зупини – ні для кого не новина. Питання – як це зробити у наших умовах? Що ж, в першу чергу треба точно діагностувати демографічну ситуацію в країні. Для того, щоб оцінити реальну картину і прогнозувати хоча б на 10 років вперед нам треба провести перепис населення.
Крім того, не потрібна жодна «залізна завіса» із Заходом. Ефективніше –досягнути економічного підйому в країні.
Тут немає нічого фантастичного: не менш 5 млн робочих місць протягом 10 років плюс зростання економіки на 10% в рік дозволять максимально наблизити рівень зарплат до прийнятного. Тобто середня зарплата українця повинна бути не нижче 12 тис. грн і протягом 10 років вийти на рівень 2/3 середньої заробітної плати в країнах Східної Європи. Ось вам і вся вища математика.
Якщо спрощено підсумувати, то економіка є тією фінансовою основною гарантією рівня соціальної політики і за цією логікою ми повинні рухатися. Всі ті, хто обіцяє підвищення пенсій і не вживає заходів щодо кардинального поліпшення становища у фінансовому секторі, займаються популізмом, до якого нам, на жаль, не звикати.
Чи небезпечна трудова міграція? Безперечно, так. Вона тягне державу на дно. Чи реально її зупинити? Цілком. Чи є бажання у влади щось міняти? Питання риторичне.
Переглядів: (185)
Comments are closed.