Старосамбірщина славиться людьми – добрими, щирими, працьовитими, талановитими. Серед відомих особистостей нашого краю і уродженець Старого Самбора Роман Лесик – професор, доктор фармацевтичних наук, завідувач кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
Ряд досягнень пана Романа можна писати довго-довго. Зокрема, він є і Почесним амбасадором Львова. Його вважають успішним науковцем, у його доробку понад 700 наукових праць. А ще він невпинно займається синтезом прототипів майбутніх лікарських засобів, має понад 50 запатентованих винаходів і невтомно працює над створенням свого оригінального лікарського препарату.
Пана Лесика добре знають не лише науковці України, а й колеги з європейських держав. Днями ми довідались, що Роман Богданович отримав звання Doctor Honoris Causa у Познанському медичному університеті. Це означає, що його напрацювання і досвід визнає уся наукова спільнота Європи. Журналістка «Вашого Голосу Прикарпаття» поспілкувалася з цією непересічною людиною. Зустрілися у нашій редакції.
– Пане Романе, з такими вагомими здобутками й високими досягненнями, зазвичай, немає часу на якісь простіші справи. Та ні, це не про Вас! Я спостерігаю, що Ви знаходите час «жити життям» Старосамбірщини. Зокрема, це добре видно в Інтернет-просторах. Якщо йдеться щось про людей, події чи справи, пов’язані з Вашим рідним Старим Самбором, Ви обов’язково висловлюєте своє захоплення, клікнувши у реакціях сердечко. Ви пишете коментарі, якщо Вас потішила якась справа. А ще є головою громадської організації «Старосамбірщина 3000».
– Так, більшу частину свого життя я живу не на своїй малій батьківщині, а у Львові, але завжди тягне сюди, бо то є моє місто, тут є мої друзі, родина, тут моє коріння. Я захоплююся професійними людьми, які є у кожній сфері, я пишаюся талановитми дітьми, яких має Старосамбірщина. Я радий, що належу до громадської організації. І є, до речі, одним з її засновників. Мені це дуже подобається, бо певним чином можу долучитися до роботи, що пов’язана з моїм рідним краєм, де я народився, де зростав і де навчався.
-Успішний професор Роман Лесик сьогодні, а яким Ви були у дитинстві?
-О, таким, як і всі діти. Мріяв стати відомим футболістом, музикантом, колекціонував марки і монети. Мені завжди щастило бути серед чудових людей. Це найперше моя сім’я, родина, друзі, наставники. З дитинства лишилися якнайтепліші спогади. Мої батьки були лікарями. Я з змалечку бачив, як сумлінно вони віддаються справі і разом з тим, я ніколи не відчував браку уваги з боку батьків. Як пригадую і аналізую усе тепер, то розумію, що нам з сестрою Лілею вони приділяли уваги, мабуть, більше ніж могли. Особливо запам’яталися дитячі прогулянки з батьком містом. Це було так піднесено, урочисто. Ми йшли до центру, купували різні газети, які тільки були, потім до татового друга, а ще на пошту. Я там мусів переглянути усі марки, чи не бува, часом такої, якої у мене ще нема. Я ніколи не забуду тої теплоти у стосунках з мамою, татом, сестрою.
А ще я пишаюся, що закінчив одну з найкращих шкіл. На кожному, кожному уроці ми отримували хороший рівень знань. Якщо це була англійська – то ми говорили англійською, якщо це була математика – то така як треба. Моїм вчителем був Іван Іванович Сенчишин. Завдяки добрим шкільним знанням, на уроках вищої математики у вишах не треба було перелякуватися. Основи знань були чудовими. Те саме з фізикою чи хімією. Я завжди з вдячністю згадую Волошин Тамару Павлівну, яка зробила мене хіміком.
У школі завжди рівнявся на старшу сестру Лілю (на жаль, уже покійну). Вона була мені прикладом для наслідування. У досягненнях завжди намагався не відставати. Школу закінчив з золотою медаллю, як і вона. Батьки хотіли, щоб я був лікарем. Я хотів бути хіміком. Між медициною і хімією знайшли найвдаліший компроміс – фармацевтичний факультет. Хімію, звісно ж, при вступі здав «на відмінно».
В університеті також були хороші наставники – люди високого духу, моральні авторитети. Закінчив з червоним дипломом. Після армії вступив в аспірантуру. Захистив кандидатську і докторську дисертації. Десять років був деканом фармацевтичного факультету Львівського мед університету, а ще проректором з наукової роботи, завідувачем кафедри. У науці я вже понад 30 років.
-Ваша мрія – створити власний лікарський препарат.
-Я працюю у галузі медичної хімії, у створенні лікарських засобів. Займаюся синтезом нових біологічно активних сполук як прототипів майбутніх лікарських засобів. Я особисто продовжую той напрямок, який започаткував професор Туркевич. Стараюся щось знайти в галузі протипухлинних, протитуберкульозних, противірусних засобів. Маємо певні успіхи. Взагалі створення ліків – тяжкий і дорого вартісний процес. Але, сподіваюся, що дійду до мети.
-Захоплення викликає Ваша міжнародна діяльність і, власне, ваше визнання. Поділіться трохи міркуваннями з цього приводу.
-Міжнародну діяльність люблять усі. Бо це постійно щось нове. Ти відкриваєш для себе нові країни, нових людей, нові культури, зрештою – нового себе. Але головне для мене – це наука. Наука в сучасному світі дуже глобалізована, і ти не можеш бути успішним, якщо в тебе немає наукової мережі з установами з інших держав. Створення одного препарату – це ж не є один хімік, який синтезує молекулу. Ти маєш бути у тісному контакті з біологами, хіміками, фізиками, які роблять спектральні дослідження, рентгено-стурктурний аналіз. Ти маєш бути в доброму контакті й з математиками, бо зараз всі кроки створення молекули також прораховуються з використанням різних комп’ютерних програм. Ще треба мати контакти з менеджерами, юристами. Моя група співпрацює з науковцями Франції, Австрії, Індії, Угорщини, Сполучених Штатів, Америки, Румунії, Польщі. Я часто виступаю на конференціях в Єгипті, Чехії, Грузії, США, Хорватії, Польщі.
Для мене міжнародна діяльність – один з пріоритетів. Коли я був деканом, я організовував спільні проекти, щоб наші студенти їздили на практику за кордон. Я запрошував лекторів з-за кордону. Як на мене, для нашої країни дуже довго існувала проблема: ми колись були закритим суспільством і ця закритість дуже відобразилася на менталітеті українців. Молоді люди – вони уже не такі. Я вважаю, якщо людина кудись поїхала, бачить щось інше, спілкується там, стає іншою та змінює себе і світ навколо себе.
-Світ навколо себе? Яким він має бути?
-Гармонійним! Я вважаю, що кожен має ставити високі вимоги передусім до себе, дбати про свою родину. Бо як би це банально не звучало, але з родин складається наша держава. Ми живемо у важкий час, ми бачимо навколо себе багато речей, які нас дивують, а часто й обурюють. Я дотримуюся такого афоризму: «Перестань жалітися на свою країну, просто роби свою справу добре . Тому що ти і є країна». Вважаю, що такі слова і мають стати ключовими для нас. Моя сім’я, родина, робота, мої друзі – я віддаюся їм на всі сто.
-Щиро вдячна за розмову. Вітаю з черговим досягненням і передаю вітання від усіх земляків з нагоди Ваших уродин, які відзначили нещодавно. Успіхів Вам в усіх добрих справах!
Інтерв’ю Марії Кузьмин, редакторки газети “Голос Прикарпаття”. Старий Самбір 2019р.
Переглядів: (950)
Comments are closed.