Сторінки історії І Світової війни: Битва за гору Острогірка

Велика  Перша війна, що  принесла  європейським  народам  величезні  людські жертви  і  руйнування, завжди  посідала  одне  з  провідних  місць  у  наукових  дослідженнях.

Серед численних подвигів, здійсненних у Першій світовій війні на території України, слід виділити битву на горі Острогірка.

В декількох кілометрах від міста Старий Самбір знаходиться хребет Верх та гора Острогірка. Висота 562 метри над рівнем моря. (49.4323927766, 22.9681359328 (Гора Острогірка). Саме тут в роки І світової війни у жовтні 1914 року велись жорстокі бої де полягли тисячі солдат і офіцерів. Ця висота мала тоді важливе стратегічне значення. На цій горі назавжди залишилися понад дві тисячі воїнів різних національностей – австрійці, угорці, українці,  росіяни та навіть кавказці.

Вивчення  бойових  дій  на  території  Галичини  між  військами  Австро-Угорщини,  а  згодом  й  Німеччини, з одного боку, та Росією, – з  іншого, становить значний науковий  інтерес  і має певне  суспільно-політичне  звучання.  Саме  галицькі  землі  від  початку  війни  аж  до  літа  1915 р.  стали  епіцентром кривавої боротьби; тут відбулися значні битви, що призвели до масштабних соціально-економічних втрат з боку Австро-Угорської та Російської імперій.

Розгром австро-угорських військ у Галичині у серпні 1914 р. істотно підірвав могутність цієї держави.  З  оволодінням  російськими  військами  Львовом,  Галичем,  Миколаєвом  завершилася  Галицько-Львівська  операція,  яка,  як  і  Люблін-Холмська  операція,  стала  знаковою  подією  Галицької битви. Зазнавши поразки, австро-німецькі війська почали загальний відхід за ріку Сян.

Відступ  австро-угорських  армій  мав  хаотичний  характер. Щоправда,  оточити  і  знищити  їх  росіянам  не  вдалося.  Переслідування  здійснювалося  передусім  до  зайняття  районів,  які  залишав  противник.  Австрійські  війська  досягнули  16  вересня  р. Сян,  перебрались  на  її  лівий  берег, залишивши  в Ярославі  та Перемишлі  гарнізон,  а 17  вересня почали  відступ на р. Дунаєць,  аж по Ужоцький перевал в Карпатах.

У другій половині  вересня росіяни почали формувати 11-ту  армію, метою  якої була облога Перемишля і  до  складу  якої  мали  увійти  кілька  другорядних  дивізій  і  бригад  ополчення.  Російські  війська на  той час  вийшли на лінію: 9-та  армія на р. Віслок до Кольбушева, 5-та, взявши з боями Ярослав, стала на межі Гродзіско–Пантальовіце, 3-тя оточила фортецю Перемишль з  півночі,  сходу  й  півдня,  а  із  заходу  по  лінії  Рокитниця–Вільшаниця–Нижанковичі  прикрила  блокаду  кавалерією,  8-ма,  здобувши Самбір,  зайняла  лінію Добромиль–Потік,  4-ту  перекинуто  в район  Івангорода  як  резервну.  Попереду  перед  арміями  діяли  вісім  кавалерійських  дивізій  для розвідки.

28  вересня  німці  розпочали  наступ  в  напрямі  середньої  Вісли,  а  4 жовтня  австро-угорські війська – в Галичині.  Під натиском австрійців російські війська відступили на лінію Медика–Старий Самбір, а на північ від Перемишля відтіснено росіян на правий берег Сяну.

Австро-угорське  вище  командування  також  звернуло  увагу  на Карпатський  відрізок фронту і вирішило зосередити на ньому усі сили, щоб реалізувати тут важливу мету – розблокувати  облогу  Перемишля,  а  в  перспективі  звільнити  Східну  Галичину.

Відповідно до плану, австро-угорська група армій (2-а, 3-я і 4-а) 29 вересня 1914 р. розпочала наступ. В його ході 2-га армія повинна була через карпатські перевали вийти на ділянку Нове Място – Самбір, а 3-я – деблокувати фортецю Перемишль.

На шляху наступу австро-угорських військ боронилася т. зв. Галицька група російських військ: 3-я, 8-а і Блокадна (11-а) армії, яку очолював командувач 8-ї армії генерал О.Брусилов.

Вже 10 жовтня 1914 р. 2-а австро-угорська армія захопила Хирів, досягла виходу у долину Верхнього Дністра, захопила перевали та відтиснула російську кінноту до Дрогобича. В період з 11 жовтня по 4 листопада 1914 р. в районі Хирова відбулася Хирівська битва, в ході якої частини 8-ї армії полонили майже 15 тисяч австро-угорців, захопили 22 гармати та 40 кулеметів.

Варто підкреслити, що Південно-Західний фронт вже діяв в умовах гірської війни і планував широкомасштабну наступальну операцію.

У гірській війні бойові дії точаться за перевали, через які проходять усі можливі шляхи і важливі комунікації. Вирішальна роль у цій боротьбі належить захопленню ключових висот, які панують у місцевості та є основою у продовженні просування військ уперед. Військові фахівці вважають, що “широкий огляд, який відкривається з вершин і дає можливість спостерігати великий простір, має величезне значення для пункту керівництва боєм… Внаслідок захоплення хребтів у розпорядження того, хто наступає, перейдуть і долини. Якщо наступаючий не володіє висотами, розташованих над долинами, то наступ, здійснюваний долиною, приречений на невдачу.

У боротьбі за перевали вирішальну роль відіграє перевага не у силах, а перевага в технічних засобах бою. Якщо долини між перевалами з’єднані шляхами, то це дозволяє утримувати на перевалах легкі сили, оскільки гарантується своєчасне прибуття резервів. Головні сили у такому випадку утримуються біля вузлів шляхів, на які наступає противник. У бойових діях в гірській місцевості треба змушувати ворога наступати проти того пункту, де зосереджено потужне угруповання, а шляхи сприяють швидкому перекиненню підкріплень. Тому головні сили утримують якомога ближче до наступаючого противника, щоб розірвати його лави під час своїх дій. Бойові дії великими силами можливі тільки у долинах, але й тут вирішальна роль належить артилерії.

У боротьбі за Карпати велике значення мали високі бойові якості військ, особливо моральні, адже російські солдати готувалися йти уперед після подолання гір і вирвати перемогу рішучим наступом, а австро-угорські прагнули втриматися будь-яким чином, щоб не допустити ворога.

На хребті, який простягається з південного заходу міста Старого Самбора та села Стрільбичі, були споруджені оборонні лінії австро-угорських військ. До речі, цю місцевість до нинішніх часів називають Канони, як в той час називали військові гармати.  Стратегічною оборонною позицією була гора Острогірка. На ній австро-угорці розмістили артилерію і стримували наступ російських військ до доріг, що ведуть на Закарпаття. У свою чергу, росіяни, захопивши село Стрільбичі, розмістили в місцевій школі військовий штаб, а над школою, у так званих Дубах, спорядили батарею з метою обстрілу австріяцьких позицій. Ще кілька артилерійських батарей росіянами було встановлено в Горішніх Стрільбичах, на території, яку місцеві жителі називали «Над Костурами». Щодня відбувався масивний артилерійський обстріл з обох боків. Особливу увагу угорські артилеристи приділяли місцю, де розміщувався штаб російської армії. Як наслідок – нова, відкрита в 1914 році школа була знищена вогнем мадярської артилерії.

Цікаву інформацію зібрано у свідків того часу:

Орієнтовно після свята Покрови в жовтні 1914 року (встановлено історичну дату штурму гори Острогірка: 17 жовтня в суботу, 1914-го року) розпочалася масована артилерійська дуель. Щоденно від світанку до вечора тут безперервно гупали гармати. Від обстрілів багато хат стрільбичан згоріли, найбільше потерпіла середня частина Стрільбич. Люди повтікали з села. Місцеві згадують перекази про те, що в неділю на місці боїв панувала тиша, з жодного боку ніхто не стріляв, тому люди, які залишили свої домівки, навідувалися в село, хоча в понеділок обстріли розпочиналися знову. Росіяни двічі йшли на штурм австро-угорських укріплень. Обидві спроби не мали результату. Австро-угорські солдати успішно косили їх шрапнельним вогнем з позицій Канонів і кулеметами з гори Острогірка. Лише в кінці  місяця російське військо взялося до категоричного штурму. Ще вночі російські солдати підсунулися під гору, а на світанку розпочали атаку. Для відваги солдатам дали випити спирту. Під час штурму зчинився такий крик, що його було чути щонайменше в радіусі 15-ти кілометрів. Третій штурм став успішним для росіян, правда, ціною величезних людських втрат. Російських солдатів у цьому бою полягло значно більше, ніж угорців, бо ще до початку штурму росіяни гинули від прицільного кулеметного та артилерійського вогню. Крім того, на вході до лісу атакуючі потрапили в так звані “вовчі ями”, в яких були встановлені металеві піки та дерев’яні коли. Зверху ці ями були замасковані хвойними гілками. Самостійно вибратися з такої пастки було практично неможливо, тому вони повільно конали в муках на колах. Після успішного штурму оборонних позицій австро-угорців росіяни подалися далі, переслідуючи противника. Поранених не було кому підбирати, лише на третій день з тилу прибула санітарна частина, але було вже пізно. Санітари підбирали трупи та почали захоронювати їх на полі навпроти Стрільбич. Почався сильний снігопад і роботи були припинені.

Весною наступного 1915 року в селі спалахнув тиф через розкладання сотень незахоронених трупів. Знову прибула санітарна частина. Військові для збору трупів насильно зігнали селян. За попередніми підрахунками всіх загиблих з обох боків було близько двох з половиною тисяч. Для масового поховання обрали оборонну гору Острогірка, на якій викопали три кругові кола. Трупи ховали головами до середини цих кілець у декілька рядів, кожен з яких засипався вапном. Різниці в національності не робили. У кожного загиблого санітарами для обліку вилучалися документи. Інших солдатів, які загинули від артилерійського вогню, ховали на протилежній горі, що носить назву «Над Костурами».

Повернемося безпосередньо до Старого Самбора. За декілька днів до початку штурму гори Острогірка австро-угорці здійснили зухвалу вилазку в районі Горішньої Посади. На світанку вони форсували Дністер і багнетами закололи декілька сотень сплячих російських солдат. Їхнє захоронення знаходиться в полі на Горішній Посаді. Місцеві жителі називають це місце «могили». Жодного пам’ятного знаку не встановлено.

Позиції росіян з того боку були розташовані  по посадській горі Кундиська –  аж до села Воля. Бій на горі Лисий верх відбувся 17 жовтня в суботу 1914-го року. Детально про ці події описано в матеріалі “Сторінки історії І Світової війни: Спогади сотника українських січових стрільців про битву на Старосамбірщині”.

Загальні втрати росіян при наступі на оборонну лінію Медика-Старий Самбір склали  40 тисяч чоловік.

В кінці жовтня 1914 року в Старому Самборі встановлено російську адміністрацію. Під час окупації опинились різні національні групи Галичини. Дуже лаконічно російську національну політику охарактеризував комендант Старого Самбора князь Гагарін. Він говорив, що «… русских буде любити, поляків шанувати, євреїв бити, а мазепинців (тобто українців) у Сибір вивозити».

Для прикладу документ, який врегульовував питання відшкодування населенню витрат, пов?язаних з війною:

Газета “Дїло” за 31.12.1914 Виплати за побрані війском конї і худобу.

“Виплати за доставлені конї переводить ц. к. Мінїстерство скарбу (департамент X). Оскілько ходить о відшкодованя воєнні за шкоди спричинені війною — за движимости, хати і т. д., то інтересовані можуть за все те допоминати ся аж по війнї. Гроші за худобу, яку наше війско підчас мобілїзациї набуло в населеня, виплачує за оказанєм квіта староства або податкового уряду та по ствердженю тотожности особи Мінїстерство війни. О виплату за худобу, пашу, хлїб у випадках, де інтересований має в руках тільки потвердженє війскове або не може виказати ся взагалі нїяким потвердженєм, мусить сторона внести письменну просьбу до Мінїстерства війни (віддїл XI). В поданю треба наведені стороною факти виказати віродостойно через поданє імен офіцирів або підофіцирів, які худобу чи нашу і хлїб від петента перебрали. Колиби се не було можливе, вистарчить одначенє дотичного полку”.

Автор тексту: Ю. Леус, громадська організація “Товариство “Острогірка”.

Використано матеріали з українських, російських історичних джерел та перекази місцевих жителів Старого Самбора і Стрільбич.

© Електронна газета «Старосамбірські вісті», 2014. 

Матеріал на схожу тематику Сторінки історії Першої світової війни: Облога Перемишля

Переглядів: (2174)